Higiena-głosu-1200x800.png
19/Тра/2021

Тривале перевантаження голосового апарату, неправильне застосування голосу та розмова в галасливому середовищі можуть сприяти виникненню порушень голосу. Існує категорія людей, які використовують голос в професійних цілях, а тому змушені багато та довго говорити. Наприклад, це вихователі в дитячих садках, вчителі (особливо молодших класів), тренери ряду видів спорту, біржові маклери, лікарі-сурдологи, а також, батьки, у яких надмірно гучні діти.

Формування та відтворення голосу в шумі вимагають посиленої роботи м’язів голосового апарату (гортані) для того, щоб бути почутим і правильно зрозумілим співрозмовником. Такий оратор змушений «перекрикувати» шум. Надмірна робота голосового апарату несприятливо впливає на стан голосу, призводячи спочатку до його функціональних змін, які вважаються оборотними. Однак, з часом, можуть закріпитися неправильні механізми, в результаті яких з’являться органічні зміни в межах гортані, наприклад – голосові вузлики, які нерідко вимагають хірургічного лікування. Статистика підтверджує наскільки серйозною є дисфункція гортані та ставить цю патологію на перше місце серед професійних хвороб вчителів.

Правильне формування голосу обумовлює правильна гігієна. Правильна гігієна – це, наприклад, формування голосу відповідної сили та напруги. Виконання цієї умови вимагає, однак, досить тихого та спокійного середовища, в якому ми постійно живемо та працюємо. Через надмірний шум ми говоримо голосніше, з більшою силою, залучаючи до цього процесу м’язи гортані, які починають більш інтенсивно виконувати свою роботу. В результаті цього змінюється тембр голосу, його дзвінкість, а також в голосі з’являються елементи досі відсутні, погіршуючи його звучання.

Кілька порад для попередження розладів голосу при спілкуванні у шумі:

  • не кричіть на неслухняних дітей, натомість користуйтеся жестами, щоб звернути їх увагу,
  • не кричіть на спортивних змаганнях, висловлюючи своє захоплення, користуйтеся свистками, трубками,
  • намагайтеся обмежити шум під час розмови, закриваючи вікна та двері,
  • під час бесіди поверніть лице в сторону співрозмовника,
  • намагайтеся зменшити відстань між собою та співрозмовником,
  • говоріть, зберігаючи пряму поставу та піднявши голову,
  • допомагайте собі при розмові жестами.

Як піклуватися про голос?

  • пам’ятайте про «м’який» початок речення,
  • не підвищуйте голос,
  • пам’ятайте про перерви при диханні, не прагніть все сказати на одному видиху,
  • пам’ятайте, що необхідно говорити не на вдиху, а тільки на видиху,
  • робіть глибокий вдих,
  • під час розмови користуйтеся вашими артикуляційними м’язами, відкривайте рот, не стискайте губи,
  • контролюйте, щоб м’язи плечей, шиї, гортані, грудної клітини були розслаблені, а не напружені,
  • робіть невелику розминку м’язів перед тривалою розмовою (наприклад, допомагає муркотіння).

Що варто пам’ятати:

Звичайний кашель може пошкодити голосові зв’язки. Замість покашлювань спробуйте наступне:

  • повільно проковтніть слину,
  • пийте воду,

  • кашляйте потихеньку.

Зневоднення організму украй несприятливо впливає на голос.

  • Пийте не менше 8 склянок рідини в день (а також напої, що не містять кофеїну, безалкогольні та негазовані); пийте, навіть, якщо Ви не відчуваєте спрагу, а також під час розмови.
  • Підтримуйте оптимальну вологість повітря. Користуйтеся зволожувачем повітря в приміщенні, там, де Ви живете, працюєте, або, там, де найчастіше перебуваєте.
  • Намагайтеся не говорити занадто швидко, монотонним і напруженим голосом, уникайте включень ряду звуків (наприклад, еее …)

Деякі звички можуть бути шкідливі для Вашого голосу:

  • важка голосова атака (бурхлива, напружена суперечка),
  • розмова на «підвищених тонах»,
  • розмова на «залишках повітря»,
  • напруга м’язів шиї, верхньої частини грудної клітки або плечових м’язів,
  • розмова під час виконання інтенсивних фізичних вправ.

Дайте відпочити Вашому голосу, якщо Ви втомилися, або, якщо у Вас респіраторна інфекція. При респіраторному захворюванні може з’явитися осиплість. У даній ситуації необхідний голосовий спокій. Намагайтеся говорити пошепки або спокійним і тихим голосом, без напруги.


Badanie-przesiewowe-słuchu-noworodka-1200x800-1200x800.png
19/Тра/2021

Результати скринінгу слуху твоєї дитини незадовільні! Що це означає?

Результати скринінгу слуху дитини, виконаного у відділенні новонароджених, показують що під час дослідження твоя дитина не чула правильно одним або двома вухами. Це може бути пов’язано з порушенням слуху, але найчастіше причиною є навколишній шум, мазь або амніотична рідина у вусі. Ці фактори призводять до неправильних результатів обстеження. Це означає, що твоїй дитині просто необхідно повторити тест у першому триместрі життя, щоб виключити можливість такого порушення слуху, що вимагає лікування.

Пам’ятайте! Дуже важливо повторити скринінг або виконати попереднє діагностичне обстеження!

Повторний скринінг може підтвердити або виключити проблеми зі слухом. Підтвердження означає, що будуть необхідні наступні діагностичні обстеження в аудіологічному центрі. Виключення проблем означає, що під час дослідження дитина чула добре. Необхідно пам’ятати, що разом з розвитком дитини формуються її слухові вміння. З плином часу дуже важливо спостерігати за розвитком слухових реакцій і мови дитини в умовах щоденної гри. Корисним буде «Тест розвитку слухових реакцій і мови». Пам’ятайте, що сумніви завжди вимагають пояснення. Поговоріть з сімейним лікарем, запитайте його, де можна провести обстеження слуху.

Як треба підготувати дитину до повторного скринінгу або попереднього діагностичного обстеження?

Щоб отримати правильні результати під час обстеження дитині необхідно спати. Також постарайтеся забезпечити, щоб у дитини був сухий підгузник, запасна сорочечка та питво. В таких умовах, напевно, вдасться виконати обстеження.

Як виконується повторний скринінг або попереднє діагностичне обстеження?

Основне обстеження виконується так само, як у відділенні новонароджених, тобто за допомогою отоакустичної емісії (ОАЕ) або слухових викликаних потенціалів стовбура мозку (КСВП). Відмінності лише у попередньому опитуванні, медогляді та виконанні додаткового обстеження (імпедансометрія), яке визначає стан середнього вуха. Завдяки додатковому обстеженню, ми можемо підтвердити або виключити, наприклад, безболісні зміни після отиту, які потребують лікування. Це обстеження відбувається за допомогою невеликого зонда, який вкладається у зовнішню частину слухового каналу. Обстеження нескладне, безболісне та повністю безпечне для дитини. Триває воно близько 5 хвилин.

Як часто трапляються вади слуху у новонароджених і грудних дітей?

Серйозні розлади слуху трапляються у близько 2-4 з 1000 новонароджених. У 30% дітей з приглухуватістю не вдається знайти причин порушень слуху при медичному огляді. Діти не знаходяться в групі ризику, в загальному здорові, в сім’ї немає випадків приглухуватості, батьки не перебувають у родинних стосунках. Причиною приглухуватості дитини, яка з’являється в сім’ї перший раз, може бути генна мутація. Іноді туговухість може розвинутися або проявитися протягом перших років життя. Деякі діти можуть пізніше втратити слух через перенесені інфекції, інфекційні захворювання, менінгіт, травми голови тощо. У кожного п’ятої дитини шкільного віку спостерігаються різні порушення слуху. Більшість з них виникає в результаті запальних процесів і їх можна ефективно лікувати за умови ранньої діагностики.

Ми знаємо результат попереднього діагностичного обстеження. Що далі?

Якщо ви отримаєте негативний результат, підтверджений на консультації лікаря, необхідно виконати інші діагностичні аудіологічні обстеження. В результаті можна дізнатися, що у дитини неболючі ексудативні зміни, що вимагають фармакологічного лікування, або стійка приглухуватість, яка вимагає багатопрофільної реабілітації в слухових апаратах.

Пам’ятайте! Втрата слуху в цей період життя дитини може бути непомітна.

Перші місяці життя дитини – це, так званий, «золотий період розвитку мовлення», дуже важливий для розвитку майбутніх умінь спілкуватися з оточенням за допомогою мови. Дитина з втратою слуху не сприймає правильно звуки оточення і тому її вміння говорити та засвоювати мову є значно обмеженими, а часто неможливими. Сучасні дослідження показали, що мозок дитини формується під впливом слухових стимулів з оточення, включаючи мову. У погано чуючої дитини інформація зі слухової системи досягає мозку в обмежений спосіб. Це може стати причиною зменшення або незворотної втрати слухових здібностей дитини. Чим пізніше викрито порушення слуху і починається процес лікування, тим менше шансів, що дитина навчиться говорити, тому дуже важливо своєчасно виконувати призначені обстеження. Оптимальний час, щоб закінчити діагностичні обстеження та вибрати правильний спосіб лікування приглухуватості – це перше півріччя життя дитини. Пізніше шанси твоєї дитини мінімізувати наслідки втрати слуху, зменшуються з віком, так як зменшується пластичність мозку і через це знижується ефективність реабілітації слуху та мовлення.


Co-to-jest-jąkanie-1200x800.png
19/Тра/2021

Заїкання – це недолік мови, який зазвичай виникає до 3-5 років життя і яким страждає майже 1% населення. Розлад проявляється порушенням вербальної комунікації, труднощами збереження швидкого темпу мовлення через надмірні дихальні, голосові й артикуляційні м’язові судоми.

Найчастіше заїкання проявляється у вигляді:

– повторення слів (тато тато тато купив мені мені),

– розспіву слова (чааааасоооом у меееене нееееежить),

– пауз між словами (… .. я хочу … .. дивитися ……… телевізор),

затримки фрази (дозволяє відпочити хвилинку),

– доповнення звуком (я ііііі куплю ііііі цей ііііііі хліб),

– проблемам із диханням (часті вдихи, захлинання повітрям),

«співрухів» (торкання очей, губ, ніг та інших частин тіла),

– уникнення зорового контакту.

Зазвичай ми визначаємо заїкання як втрату контролю над вимовою. Це наполеглива спроба висловити слова при недостатніх можливостях з боку органів артикуляцій.

Люди, що заїкаються, уникають важких слів, відсторонюються від виконання різних громадських доручень, не підтримують бесіду в суспільстві, тому ми часто можемо і не помітити, що у людини є такого роду порушення мови. Спочатку заїкання проявляється незначно та заїкувата людина не завжди усвідомлює, що у неї неплавна мова. В результаті несприятливих умов або неправильної поведінки з боку оточуючих (друзі, знайомі, батьки), дефект мови закріплюється і стає серйозною проблемою, при якій заїкувата особа починає відчувати постійний страх при спілкуванні. Виникає фрустрація (психічний стан, що розвивається у ситуації реальної або передбачуваної неможливості задоволення тих чи інших потреб та проявляється в ряді емоційних процесів, таких як розчарування, тривога, роздратування та навіть відчай).

Клінічна картина заїкання змінюється та залежить від багатьох факторів. Ознаки порушення мовлення можуть зникати, пом’якшуватися, а також посилюватися нав’язливим страхом, в ситуаціях і моментах сильного психічного напруження (при спілкуванні в великій групі людей, під час розмови по телефону з незнайомцями).

Більшість заїкуватих людей поділяють думку, що приховані аспекти заїкання (страх, збентеження, сором, напруга) впливають на втрату самовпевненості та віри у власні можливості. Найскладнішим для заїкуватої людини є страх перед тим, що раптом вона почне заїкатися і як на це відреагують оточуючі.

На рівень страху має також вплив те, як заїкувата людина сприймає сама себе. Чим більш вираженими є ознаки заїкання, тим більше честолюбною та залежною від думки оточуючих є заїкувата особа, але при цьому її самооцінка знижується. Відсутність реакції на проблему заїкання при спілкуванні з іншими особами, не усуває її, а навіть робить ще більш складною.

Як допомогти людині, що заїкається?

Необхідно:

  • ставитися до заїкуватої людини як до партнера при спілкуванні й уважно її слухати,
  • приймати спосіб вираження заїкуватих людей,
  • не перебивати і не говорити за людину з заїканням (це ознака нетерплячості та визнання її недієздатності),
  • не виражати хвилювання, жалю та гніву, дозволити закінчити фразу,
  • утримувати зоровий контакт під час розмови.

Для батьків і вчителів дітей, що заїкаються:

Необхідно:

  • говорити з дитиною повільно та спокійно, щоб не створювати атмосфери «перегонів»,
  • не перебивати дитину, не допомагати закінчити слово або фразу, попросити його говорити повільно, спокійно дихати і не переживати,
  • звертати увагу самої дитини на те, як вона говорить, особливо якщо є великі труднощі. Дозволити їй закінчити висловлювання та потім акцентувати її увагу на тому, що не завдає їй занепокоєння,
  • приймати епізоди заїкання, як щось природне. Ми повинні слухати, що дитина говорить, а не як каже. Це допоможе заїкуватій дитині та буде прикладом для інших дітей,
  • не виключати заїкуватої дитини з процесу, при якому необхідно розмовляти. Для хорошого самопочуття дитини навпаки треба долучати її до загальної декламації, хорового співу та читання (при таких формах спілкування заїкання проходить),

  • допомогти дитині виробити самооцінку, не беручи до уваги її помилки при розмові, а підкреслювати інші дії, які вона добре виконує,

  • заохочувати навіть самий незначний успіх учня з неплавною мовою иа позитивно налаштовувати на більш важкі дії.

  • оберігати психіку дитини з неплавною мовою, але й одночасно загартовувати її, допомагаючи вийти зі складних ситуацій, в разі, якщо дитина не справляється самостійно.

Для заїкуватих:

Необхідно:

  • точно визначити свою проблему: що робити, коли ти заїкаєшся, як ти поводишся, як реагуєш, які твої думки та почуття,
  • намагатися завжди говорити ґрунтовно, незалежно від того, чи виявиться заїкання, чи ні,
  • здійснювати всі зміни у своєму житті поступово,
  • не приховувати заїкання – це незаразна хвороба,
  • підтримувати розмову,
  • заїкатися вільно та не намагатися приховувати, що ти заїкувата людина,
  • намагатися говорити так багато і так часто, наскільки це можливо.

Твоє відкрите ставлення до проблеми та старання дозволять позбавити тебе від страху.

«Краще говорити заїкаючись, ніж мовчати».

Пам’ятай, що ти заїкаєшся у доброму товаристві: Вергілій, Чарльз Дарвін, Мерилін Монро, Вінстон Черчіль, Ентоні Куїн, Лукаш Голець, Брюс Вілліс, Майк Тайсон, Єжи Овсяк, Адам Міхнік.

Допомога заїкуватим пацієнтам

Ми розробили і ввели в клінічну практику різноманітні способи лікування заїкуватих людей. Розмаїття чинників, що впливають на виникнення заїкання, викликає необхідність проведення ретельної діагностики.

Всім заїкуватим людям проводять фоніатричне обстеження, а також дають логопедичну, психологічну та педагогічну оцінки. На підставі результатів обстежень, враховуючи консультації фахівців та результати тестів, розробляється індивідуальна реабілітаційна програма. При цьому робиться акцент на логопедичну терапію, що поліпшує швидкість мови пацієнта, а також психотерапію, фізіотерапію, релаксаційні вправи, фоніатричну реабілітацію та фармакотерапію.

Крім того, у пацієнтів з неправильною слуховою увагою застосовують терапію по Методу Томатіса (аудіо-психо-лінгвістична стимуляція). Важливим елементом терапії заїкуватих осіб є метод корекції заїкання із застосуванням Цифрового Коректора Мови. Результати численних досліджень підтвердили велику ефективність Цифрового Коректора Мови в терапії заїкання.


Choroba-refluksowa-żołądka-a-jakość-głosu-1200x800.png
19/Тра/2021

Вплив гастроезофагальної рефлюксної хвороби на голос

У багатьох людей, які страждають хронічними хворобами травного тракту, можуть з’явитися нездужання горла та гортані. Особливо часто ця проблема стосується професійних співаків. Для чистого, звучного голосу необхідні здорові, гладкі голосові зв’язки. Закид шлункового вмісту в стравохід може викликати відчуття печіння або стороннього тіла в горлі, але може також стати причиною набряку делікатних країв голосових зв’язок. Результатом цього є помітні зміни у голосі.

Яким чином відбувається надходження в стравохід вмісту шлунка?

Щоб зрозуміти, як це відбувається, необхідно володіти основною інформацією про фізіологію стравоходу. У стравоході є 2 сфінктера: верхній і нижній. Для запобігання закидання шлункового вмісту в стравохід, тиск у нижньому сфінктері має бути вищим, ніж у шлунку. Багато зовнішніх чинників можуть вплинути на зниження тиску в нижньому сфінктері, наприклад, деякі ліки: атропін, блокатори кальцієвого каналу; психотропні ліки, наприклад, бензодіазепіни; деякі антидепресанти; антігістамние препарати, леводопа. Крім того, також адренергічні, антихолінергічні, допамінергічні засоби гальмують спазми нижнього сфінктера стравоходу. Багато гормонів, наприклад, естроген, прогестерон, простагландини E1 і E2, соматостатин і холецистокінін впливають на напруження нижнього сфінктера. Зате на підвищення напруження нижнього сфінктера стравоходу добре впливають страви багаті білком, ліки, що нейтралізують кислоти, холінергічні й адренергічні засоби.

Слід пам’ятати, що великий вплив на розвиток ГЕРХ має не тільки підвищений тиск у шлунку у порівнянні з тиском нижнього сфінктера, а й також розлади шлунку, наприклад, збільшення виділення шлункового соку, розлади моторики та інші.

Однією з головних причин ГЕРХ є недотримання дієти, тобто прийом більшої кількості жирів, кави, цитрусових плодів і помідорів, гострих приправ. Погано впливає також стрес, так як він збільшує виробництво шлункового соку.

Які нездужання може викликати гастроезофагеальна рефлюксна хвороба?

Кашель (особливо вночі, що переходить у безперервний), ранкова хрипота (вдень вона проходить), часті кряхотіння та покашлювання (так називаємі «прочищення горла»), може з‘явитися біль при ковтанні, сухість у роті, обкладений язик, відчуття стороннього тіла в горлі, труднощі з диханням (особливо вночі), в деяких випадках може навіть наступити мимовільний спазм м’язів гортані, печія або відрижка шлункового вмісту. Також може з’явитися непрохідність євстахієвої труби та біль у вусі.

Якщо Ви помітите у себе будь-які симптоми з вищевказаних, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Які зміни в гортані можна помітити у результаті гастроезофагеальної рефлюксної хвороби?

Почервоніння та набряк голосових складок, контактні виразки, гранульоми задньої частини голосових складок, гранульоми голосових відростків черпаловидного хряща, звуження задньої частини голосової щілини, запалення перстнечерпаловидного суглоба, звуження надгортанника. Тривале запалення може бути причиною пухлини. При ГЕРХ післяопераційні рани заживають гірше, ніж у здорової людини. Тому дуже важливо лікувати цю хворобу перед операціями.

Багато досліджень довели, що на синдром раптової смерті новонароджених (SIDS-Sudden Infant Death Syndrom) має вплив закид в стравохід шлункового вмісту. Шлунковий сік призводить до мимовільного спазму дихальних шляхів.

Поради при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі:

  • Слід їсти невеликими порціями кілька разів на день, щоб не підвищувати тиску на нижній сфінктер стравоходу.
  • При повноті необхідно скинути зайві кілограми, так як вона підвищує тиск у животі, а це впливає на закид шлункового вмісту в стравохід.
  • Слід кинути палити. Хімічні сполуки, які виділяються під час куріння, впливають на зниження напруження м’язів сфінктера нижнього стравоходу.
  • Необхідно спати на «високій» подушці з піднятою головою кілька сантиметрів вище над рівнем ліжка. Така поза зменшує тиск їжі в шлунку на сфінктер нижнього стравоходу.
  • Не можна їсти перед сном. Слід лягати спати не раніше ніж 3-4 години після останнього прийому їжі. Коли людина лягає спати безпосередньо після їжі з «повним» шлунком, відбувається тиск шлункового вмісту на нижній сфінктер стравоходу, що стає причиною закидання вмісту в стравохід.
  • Треба уникати тісного одягу та поясів.
  • Після їжі не слід нахилятися та згинатися. Найкраще стояти протягом кількох хвилин після прийняття їжі.
  • Слід уникати напоїв і продуктів харчування, які впливають на зменшення напруження сфінктера нижнього стравоходу.
  • Не слід пити каву, чай, кока-колу, алкоголь, газовані напої, цитрусові та томатні соки, молоко, молочні продукти.
  • Не слід їсти наступних фруктів: ківі, яблука, диню, банани, персики, сливи та полуницю.
  • Не слід їсти наступних овочів: цибулю, моркву, редис, помідори, огірки, капусту, брокколі, болгарський перець, баклажани, квасолю.
  • Слід уникати жирних, смажених страв типу: грудинка, ковбаса, яєчня, піца, картопля фрі, чіпси тощо.
  • Слід уникати гострих приправ, соусів (з оцтом і соком з лимона) до салатів.
  • Слід уникати маринованих страв.
  • Слід уникати стресу.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби відповідними ліками, дотримання дієти та рекомендацій лікаря допомагають виключити нездужання горла та гортані.

У Центрі слуху та мови «Медінкус» виконуються обстеження, які дозволяють діагностувати гастроезофагеальну рефлюксну хворобу та її вплив на гортань, горло та носоглотку. З цією метою використовується високоякісне, сучасне ендоскопічне обладнання, яке дозволяє побачити внутрішні структури організму людини на екрані телевізора.


DSC_8579-1200x800-1200x800.jpg
19/Тра/2021

Найсучасніші процедури та операції в Центрі «Медінкус» у Польщі: хірургія пазух носа, гідродебрідер і шейвер

Осінньо-зимовий період – це час, коли ми особливо схильні до інфекцій пазух носа. Найбільш поширені симптоми – закладеність носа, нежить у задній частині горла, головний біль, який посилюється при нахилі голови або тулуба. Неправильно лікований або недолікований синусит може стати хронічним і тоді стає необхідним хірургічне втручання. Фахівці одного з найкращих медичних закладів Європи – Міжнародного Центру слуху та мови «Медінкус» – розповідають чому так важливо стежити за здоров’ям пазух носа і що робити якщо хворобі не вдалося запобігти. Не варто боятися оперативного втручання, якщо воно здатне поліпшити ваше життя. Довіртеся професіоналам!

Симптоми та наслідки синуситу: що робити?

Пазухи – надзвичайно важливий і чутливий орган. Не всі знають, що синусит – запалення слизової оболонки однієї або декількох придаткових пазух носа – може призвести до серйозних ускладнень, таких як менінгіт, абсцес головного мозку або неврит зорового нерва. Неправильно лікований або недолікований синусит може стати хронічним і тоді хірургічне втручання – неминуче. Завдяки використанню сучасних ендоскопічних методів операції стають все менш і менш інвазивними – деякі з них можуть навіть виконуватися під місцевою анестезією, а у пацієнта з’являється можливість виписатися з лікарні в той же день.

Синусит – це одна з найбільш поширених причин, за якими пацієнти приходять до лікаря загальної практики. Це стосується всіх країн у зоні помірного клімату. За оцінками, кожен другий житель Східної Європи страждав від гострого синуситу принаймні один раз у своєму житті і близько 15% страждають хронічною формою цього захворювання, тобто тією, яка триває більше 12-ти тижнів.

Захворювання характеризується закладенням носа і гнійними виділеннями, супроводжується сильним болем або відчуттям розпирання, розташованим в різних частинах черепно-лицьової області, в залежності від того, які пазухи залучені: наприклад, біль у щелепі відчутний, коли зачіпаються верхньощелепні пазухи, біль в області чола – лобові пазухи, носова область – коли вражені етіодні пазухи або ж верхня частина голови та вухо – при закладеності клиноподібної пазухи.

Серед симптомів хвороби – головний та лицьовий біль, надмірна набряклість обличчя з боку ураженого синуса, висока температура тіла – цей симптом завжди вказує на протікання в організмі запального процесу. Також може страждати нюх, з’явиться зубний біль і неприємний запах з рота. При хронічній формі синуситу пацієнти відчувають сильну втому. Захворювання значно знижує якість життя, погіршує функціонування і може стати причиною частої відсутності на роботі. Просто перетерпіти такий стан фізично неможливо, тому не варто зволікати з процедурами й оперативним втручанням.

Що таке «гідродебрідер»?

Гідродебрідер дозволяє проводити ендоскопічне промивання пазух носа з дуже високою точністю та дальністю. Метод застосовується у пацієнтів з хронічним синуситом після операції, для яких фармакологічне лікування виявилося безуспішним. Що важливо – ця процедура практично безболісна! Клінічні дослідження підтвердили її ефективність майже на 99% у видаленні патогенних бактерій. Крім усього іншого, така процедура одна з найбільш безпечних для чутливого епітелію носа та пазух.

Дослідження показують, що метод ендоскопічного полоскання та очищення пазух дозволяє скоротити тривалість захворювання, значно полегшує дискомфорт і знижує ризик для здоров’я та життя пацієнта, пов’язаний з поширенням бактерій в інші тканини. Це допомагає знизити вартість лікування, кількість відвідувань лікаря та поїздок до нього, а також незручність від постійної відсутності на роботі або в школі.

Хірургічні операції за допомогою спеціального інструменту – шейвера

Ендоскопічна операція з видалення поліпів носа з використанням спеціального інструменту – шейвера – це сучасний метод хірургічного лікування поліпів. Під час процедури запобігає пошкодженню сусідніх тканин, зменшується кровотеча під час процедури. Завдяки цьому процес загоєння проходить швидше.

Носові поліпи – це доброякісна гіпертрофія слизової, найчастіше викликана хронічним запаленням. Якщо їх не лікувати, вони можуть рости, що призводить до постійної закладеності носа, деформації його структур і навіть до повної втрати нюху.

Принцип дії шейвера – поліпи розрізаються на шматки, а потім видаляються системою всмоктування. Операції з видалення поліпів, що проводяться цим методом, безпечні і не пошкоджують здорові тканини, завдяки чому область хірургії заживає швидше. В даний час це найкраща методика, яка дозволяє радикально видалити цей тип змін з носа і пазух і що найважливіше – значно знижує ризик рецидиву.

Перед процедурою рекомендується виконати комп’ютерну томографію пазух носа. Також необхідно провести дослідження видаленого матеріалу під мікроскопом, особливо якщо процедура проводиться вперше або ураження зайняло лише одну сторону носа – в першу чергу це робиться для того, щоб виключити рак.

Описані процедури стають все більш і більш популярними серед пацієнтів, так як дозволяють швидко й ефективно полегшити симптоми та покращити якість життя. Міжнародний Центр слуху та мови «Медінкус» у Польщі виконує 20 таких процедур на місяць, післяопераційний період в середньому становить 10-14 днів.


shutterstock_269925053-1200x800-1200x800.jpg
19/Тра/2021

Гіпертрофія глоткової мигдалини

Що таке глоткова мигдалина?

Глоткова мигдалина (звана ще третьою) складається з лімфатичної тканини, яка має клітини, що знищують мікроби і виробляють антитіла. Разом з піднебінними мигдалинами й іншими, меншими скупченнями лімфатичної тканини, глоткова мигдалина є захисним бар’єром організму, що створює лімфоїдно-глоткове кільце (кільце Вальдеєра).

Де знаходиться глоткова мигдалина?

Вона знаходиться у носовій частині горла. Якщо попросити дитину відкрити рот, дивлячись прямо, ми побачимо задню стінку горла, а ближче, вгорі, небо з маленьким язичком. Глоткову мигдалину не видно, тому що вона розташована за м’яким небом та язичком у верхній частині горла.

Що таке гіпертрофія глоткової мигдалини?

Гіпертрофія глоткової мигдалини (третьої) (лат. Hyperplasia tonsillae pharyngeae; vegetationes adenoidales) – це надмірне розростання аденоїдної тканини в носовій частині горла.

Чому мигдалина розростається?

Разом з більшістю інфекцій в області верхніх дихальних шляхів виникає збільшення маси лімфатичної тканини. Тривала стимуляція цієї тканини може викликати збільшення мигдалини. Найчастіше причиною гіпертрофії глоткової мигдалини є повторювані та хронічні запалення верхніх дихальних шляхів і порожнини рота.

Чи небезпечна гіпертрофія глоткової мигдалини?

Гіпертрофія глоткової мигдалини може стати причиною багатьох неприємних змін. Мигдалина знаходиться на задній стіні носогорла і, постійно або періодично збільшуючись, ускладнює його прохідність, ознаками чого можуть бути утруднене дихання через ніс (дитина дихає через рот, ходить з відкритим ротом) і хропіння під час сну. Дихаючи ротом, дитина вдихає сухе та холодне повітря (в носі повітря обігрівається та зволожується), тому вона частіше схильна до інфекцій в області верхніх дихальних шляхів. Подальше збільшення глоткової мигдалини натискає на гирла євстахієвої труби. Закриття труб викликає блокаду природного шляху повітря, що проникає в барабанні порожнини і перешкоджає видаленню рідини, що утворюється у порожнинах. Ознаками цих розладів є повторювані гнійні запалення вух, хронічна рідина в барабанній порожнині та кондуктивна приглухуватість. Рідина, що постійно знаходиться в середньому вусі, густіє і стає причиною посилення втрати слуху та ґрунтом для розвитку сполучнотканинного зрощення. Ці зрощення та негативний тиск у вусі є причиною втягування барабанної перетинки. Її надмірне розтягування руйнує пружні елементи і може призвести до розриву барабанної перетинки, що може стати причиною вростання епідермісу в барабанну порожнину та появи холестеатоми, яка знищує структури вуха.

Як можна підтвердити, що мигдалина збільшена?

Якщо ваша дитина дихає через відкритий рот, хропе вночі або говорить через ніс, то варто проконсультуватися з отоларингологом або фоніатром. Вони мають у своєму розпорядженні доступ до різноманітних інвазійних методів для правильної оцінки мигдалини (обстеження за допомогою дзеркала, безпосередня пальпаторна оцінка, обстеження ендоскопом, рентгенографія). У разі інших хвороб, що потребують операції під загальною анестезією (наприклад дренаж барабанних перетинок), можна зробити обстеження під час анестезії і у разі гіпертрофії виконати аденотомію, елімінуючи у дитини стрес, пов’язаний з обстеженнями.

Які показання для видалення мигдалини?

Прямим показанням є гіпертрофія глоткової мигдалини, що утруднює дихання через ніс (особливо у випадках сну з апноє), а також прохідність євстахієвих труб (з гнійним запаленням вух), прохідність усть навколоносових пазух.

Чи впливає аденотомія негативно на імунітет дитини?

Глоткова мигдалина є важливим елементом імунної системи тільки у маленьких дітей. Мигдалина запобігає доступу хвороботворних мікробів через рот і дихальні шляхи. Тому у дітей до другого року життя, якщо це можливо, варто уникати здійснення аденотомії. У дітей у старшому віці мигдалина втрачає свої важливі для імунітету функції, щоб в період статевого дозрівання в кінці кінців зникнути.

На чому базується операційна процедура видалення мигдалини (аденотомія)?

Процедура базується на видаленні маси мигдалини. Спеціальним інструментом зрізається надлишок аденоїдної тканини, яка виступає в носоглотку і розростається з боків до усть євстахієвих труб. Кровотеча під час операції зазвичай короткочасна і припиняється самостійно. У носоглотці залишається швидкозагоювана рана, на яку не накладаються шви. У рідкісних випадках сильної кровотечі, слід накласти спеціальну пов’язку, що давить на рану в місці видаленої мигдалини.

Який вид анестезії лікарі застосовують під час аденотомії?

Подібні операції зазвичай виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. Можливе використання місцевої анестезії, але тільки у випадках, коли місцева анестезія з медичних причин є єдино припустимою формою. Незважаючи на те, що аденотомія – це коротка процедура, наркоз допомагає дитині уникнути зайвого стресу й емоційних травм, пов’язаних з лікуванням та контактом з медичним персоналом. Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози болезаспокійливих пероральних ліків або свічок.

Чи можливі ускладнення після аденотомії?

У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності терапії. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та хірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас дати більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових обстежень, таких як визначення групи крові з резус-фактором, морфологію та біохімічне дослідження крові, дослідження згортання крові, дослідження сечі та інші. Отохірургічні ускладнення: хронічні або повторювані кровотечі з ложа мигдалини або пошкодження анатомічних структур, що оточують мигдалини (піднебінні арки, горло). Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду оперуючого колективу.

Як виглядає післяопераційний період?

Найважчими є перші кілька годин після наркозу. Протягом перших годин після операції не можна пити і їсти. Протягом 5-7 днів необхідно дотримуватися дієти. Пацієнт не повинен вживати гарячих, кислих, пікантних страв, а також таких, які можуть дратувати рану, що загоюється. Рекомендується коротке перебування в лікарні, метою якого є контроль та швидка реакція на можливу кровотечу. У разі аденотомії кровотеча можлива протягом першої доби після операції. Необхідно уникати фізичних навантажень протягом одного тижня після операції.

Чи можливо, щоб мигдалина виросла ще раз?

Метою аденотомії є усунення зайвого надлишку аденоїдної тканини, але це неповне (не 100%) видалення всіх клітин мигдалини (як це відбувається при онкологічних операціях). У рідкісних випадках невелика кількість лімфатичної тканини, що залишилася, може вирости в результаті сильної стимуляції внаслідок інфекції верхніх дихальних шляхів. У цьому випадку буде необхідно провести повторне видалення мигдалини (реаденотомія).


Badanie-przesiewowe-słuchu-noworodka-1200x800-1200x800.png
19/Тра/2021

Результати скринінгу слуху твоєї дитини незадовільні! Що це означає?

Результати скринінгу слуху дитини, виконаного у відділенні новонароджених, показують що під час дослідження твоя дитина не чула правильно одним або двома вухами. Це може бути пов’язано з порушенням слуху, але найчастіше причиною є навколишній шум, мазь або амніотична рідина у вусі. Ці фактори призводять до неправильних результатів обстеження. Це означає, що твоїй дитині просто необхідно повторити тест у першому триместрі життя, щоб виключити можливість такого порушення слуху, що вимагає лікування.

Пам’ятайте! Дуже важливо повторити скринінг або виконати попереднє діагностичне обстеження!

Повторний скринінг може підтвердити або виключити проблеми зі слухом. Підтвердження означає, що будуть необхідні наступні діагностичні обстеження в аудіологічному центрі. Виключення проблем означає, що під час дослідження дитина чула добре. Необхідно пам’ятати, що разом з розвитком дитини формуються її слухові вміння. З плином часу дуже важливо спостерігати за розвитком слухових реакцій і мови дитини в умовах щоденної гри. Корисним буде «Тест розвитку слухових реакцій і мови». Пам’ятайте, що сумніви завжди вимагають пояснення. Поговоріть з сімейним лікарем, запитайте його, де можна провести обстеження слуху.

Як треба підготувати дитину до повторного скринінгу або попереднього діагностичного обстеження?

Щоб отримати правильні результати під час обстеження дитині необхідно спати. Також постарайтеся забезпечити, щоб у дитини був сухий підгузник, запасна сорочечка та питво. В таких умовах, напевно, вдасться виконати обстеження.

Як виконується повторний скринінг або попереднє діагностичне обстеження?

Основне обстеження виконується так само, як у відділенні новонароджених, тобто за допомогою отоакустичної емісії (ОАЕ) або слухових викликаних потенціалів стовбура мозку (КСВП). Відмінності лише у попередньому опитуванні, медогляді та виконанні додаткового обстеження (імпедансометрія), яке визначає стан середнього вуха. Завдяки додатковому обстеженню, ми можемо підтвердити або виключити, наприклад, безболісні зміни після отиту, які потребують лікування. Це обстеження відбувається за допомогою невеликого зонда, який вкладається у зовнішню частину слухового каналу. Обстеження нескладне, безболісне та повністю безпечне для дитини. Триває воно близько 5 хвилин.

Як часто трапляються вади слуху у новонароджених і грудних дітей?

Серйозні розлади слуху трапляються у близько 2-4 з 1000 новонароджених. У 30% дітей з приглухуватістю не вдається знайти причин порушень слуху при медичному огляді. Діти не знаходяться в групі ризику, в загальному здорові, в сім’ї немає випадків приглухуватості, батьки не перебувають у родинних стосунках. Причиною приглухуватості дитини, яка з’являється в сім’ї перший раз, може бути генна мутація. Іноді туговухість може розвинутися або проявитися протягом перших років життя. Деякі діти можуть пізніше втратити слух через перенесені інфекції, інфекційні захворювання, менінгіт, травми голови тощо. У кожного п’ятої дитини шкільного віку спостерігаються різні порушення слуху. Більшість з них виникає в результаті запальних процесів і їх можна ефективно лікувати за умови ранньої діагностики.

Ми знаємо результат попереднього діагностичного обстеження. Що далі?

Якщо ви отримаєте негативний результат, підтверджений на консультації лікаря, необхідно виконати інші діагностичні аудіологічні обстеження. В результаті можна дізнатися, що у дитини неболючі ексудативні зміни, що вимагають фармакологічного лікування, або стійка приглухуватість, яка вимагає багатопрофільної реабілітації в слухових апаратах.

Пам’ятайте! Втрата слуху в цей період життя дитини може бути непомітна.

Перші місяці життя дитини – це, так званий, «золотий період розвитку мовлення», дуже важливий для розвитку майбутніх умінь спілкуватися з оточенням за допомогою мови. Дитина з втратою слуху не сприймає правильно звуки оточення і тому її вміння говорити та засвоювати мову є значно обмеженими, а часто неможливими. Сучасні дослідження показали, що мозок дитини формується під впливом слухових стимулів з оточення, включаючи мову. У погано чуючої дитини інформація зі слухової системи досягає мозку в обмежений спосіб. Це може стати причиною зменшення або незворотної втрати слухових здібностей дитини. Чим пізніше викрито порушення слуху і починається процес лікування, тим менше шансів, що дитина навчиться говорити, тому дуже важливо своєчасно виконувати призначені обстеження. Оптимальний час, щоб закінчити діагностичні обстеження та вибрати правильний спосіб лікування приглухуватості – це перше півріччя життя дитини. Пізніше шанси твоєї дитини мінімізувати наслідки втрати слуху, зменшуються з віком, так як зменшується пластичність мозку і через це знижується ефективність реабілітації слуху та мовлення.


Przewlekłe-perlakowe-i-ziarniowe-zapalenie-ucha-środkowego-1200x800-1200x800.png
19/Тра/2021

Що таке холестеатома?

Холестеатома складається з мас відлущуваного епідермісу, мас холестерину, засохлих виділень і бактерій. Епідерміс, що становить холестеатому, схожий на відлущуваний епідерміс шкіри. У нормальних умовах такий епідерміс покриває шкіру слухового зовнішнього каналу та барабанну перетинку ззовні. Однак, якщо він проникне у середнє вухо (наприклад, у результаті запалення з порушенням цілісності барабанної перетинки), він наростає і відлущується всередину. Маючи там обмежений простір, створюється збита, біло-сіра маса, що викликає, через свій відцентровий ріст, знищення кісткової тканини та слухових кісточок.

Що таке грануляція та поліпи?

Грануляція – це яскраво-червона тканина, яка розвивається на тлі запальних змін і кровоточить при чищенні вуха. У деяких випадках маси грануляції дуже великі, що є причиною вушних поліпів.

Як розпізнати хронічний отит середнього вуха?

Отит з холестеатомою можна визначити після огляду лікаря (це захворювання слабо реагує на фармакологічне лікування, витікання рідини з вух повторюються, найчастіше супроводжується погіршенням або втратою слуху). Під час обстеження за допомогою отоскопа найчастіше можна помітити постзапальні зміни барабанної перетинки, слухових кісточок та іноді скроневої кістки. Вухо часто вологе, а під час його чищення за допомогою медичного відсмоктувача відсмоктуються виділення та нагромаджені маси епідермісу і часто грянуляціі. Іноді для визначення довжини запальних змін необхідно виконати комп’ютерну томографію, рентген або магнітно-резонансну томографію скроневої кістки та навколишніх тканин. На жаль, навіть за сучасної діагностики дуже важко перед операцією точно визначити область процедури. Часто отохірург під час операції, на основі патологічних змін, приймає рішення про тривалість операційної процедури. Перед операцією лікар найчастіше визначає максимальну можливу тривалість процедури та модифікації.

Як лікуються серйозні запальні зміни середнього вуха?

Під час операції відбувається видалення всіх хворих тканин з середнього вуха та соскоподібного відростка (розташований за вушною раковиною). Під час операції видаляється холестеатома, грануляції, поліпи та слухові кісточки (зазвичай вже в великій мірі зруйновані через запалення): молоточок та коваделко. Найголовнішим завданням цієї процедури є видалення з вуха запального стану і попередження серйозних ускладнень. Стан слуху не знаходиться на першому плані, але якщо це можливо, виконується також слухопокращуюча тимпанопластика (реконструкція провідної системи вуха, тобто барабанної перетинки та слухових кісточок). В інших випадках операція, яка покращує слух, виконується після повного загоєння рани (через 6 місяців).

Які можуть бути наслідки невилікуваного запалення вуха?

Холестеатома має прогресуючий характер. Вторинне бактеріальне зараження зростаючих в вусі мас епідермісу найчастіше є причиною гнійного запалення, часто неприємно пахне, не піддається консервативному лікуванню, з вуха витікає рідина. Воно поглиблює прогресивну деструкцію навколишніх тканин, включаючи скроневу кістку (можливе запалення скелястої частини скроневої кістки) та слухові кісточки (з’являється дедалі глибша туговухість, а навіть, в результаті хвороб внутрішнього вуха, повна глухота). У деяких випадках може відкритися мозкова оболонка (епідуральний абсцес) і запальний стан може перейти на мозкові оболонки (запалення мозкових оболонок) або всередину черепа (абсцес розташований під склерою, абсцес мозку або мозочка). Може також виступити руйнування кісткового каналу та пошкодження лицевого нерва (параліч м’язів половини обличчя), ускладнення лабіринту (запалення лабіринту з запамороченням), а також тромбозне запалення сигмовидної пазухи. Деякі з вищевказаних ускладнень можуть бути небезпечними не тільки для здоров’я, але також для життя хворого.

Що таке радикальна операція і її модифікації?

Після насічки за вушною раковиною відкривається поверхня кістки і за допомогою спеціальних фрез розкривається простір соскоподібного відростка та середнього вуха. Потім видаляється холестеатома, грануляція та всі хворі тканини разом із залишками слухових кісточок, створюючи з усіх відкритих просторів одну яму, легку для чищення та контролю через зовнішній слуховий канал. Потім закривається у вусі отвір євстахієвої труби, щоб інфекції не проникали з носа та горла. Далі лікарі поміщають пов’язку у вусі, накладають шви (на рану за вушною раковиною) та зовнішню пов’язку. Зараз вищевказана операція рідко виконується, тому що домінують її модифікації (наприклад, радикальна операція вуха). Під час цих операції лікарі не закривають отвору євстахієвої труби та залишають елементи системи слухових кісточок і морфологічні елементи скроневої кістки, з точки зору виконання реконструкції провідної системи середнього вуха (операція покращує слух).

Який вид анестезії лікарі застосовують під час операції?

Подібні операції зазвичай виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. Можливе використання місцевої анестезії, але тільки у випадках, коли місцева анестезія з медичних причин є єдино припустимою формою. Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози болезаспокійливих ліків.

Чи можливі ускладнення після видалення холестеатоми?

У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності терапії. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та хірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас надати більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того, необхідно буде виконати кілька додаткових обстежень, таких як визначення групи крові з резус-фактором, морфологія та біохімічне дослідження крові, дослідження згортання крові, дослідження сечі та інші.

Отохірургічні ускладнення: глибока туговухість або повна глухота оперованого вуха, пошкодження лицевого нерва, що може стати причиною порушення м’язів обличчя оперированого боку, пошкодження барабанної струни, ознаками чого є розлади смаку на язику оперированого боку, тривалі порушення рівноваги, виникнення або посилення вушних шумів, перфорація барабанної перетинки, відсутність покращення слуху. Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду оперуючого колективу.

Як виглядає післяопераційний період?

Найважчими є перші години після наркозу. Протягом першої доби іноді виступають запаморочення та нудота, які є результатом дій в області внутрішнього вуха.

Час перебування в лікарні зазвичай становить від 7 до 10 днів після операції. Потім з рани за вушною раковиною знімають шви. Перев’язка у вусі змінюється кожні кілька днів, а потім повністю видаляється. Контрольні обстеження слуху виконуються у різних проміжках часу, але об‘єктивний результат операції можна оцінити через 4 тижні після операції.

Які поради після цього виду операцій?

У ранній період після операції пацієнт повинен вести обережний спосіб життя й уникати фізичного навантаження. У зв’язку з можливими запамороченнями не рекомендується після операції водити машину та слід уникати роботи на висоті. Не можна мочити опероване вухо. Після операції рекомендується періодично проходити контроль. Якщо після загоєння рани планується операція на покращення слуху, то вона може бути виконана через приблизно 6 місяців після першої.


Copyright by CSIM 2021. Все права защищены.

Copyright by CSIM 2021. Wszelkie prawa zastrzeżone.

Realizacja: X-Connect.pl
Cвершение: X-Connect.pl
Перейти до вмісту