ВТРАТА СЛУХУ У ДІТЕЙВТРАТА СЛУХУ У ЛІТНІХ ЛЮДЕЙФІЛІАЛИ, В ЯКИХ МОЖНА СКОРИСТАТИСЯ ПОСЛУГОЮ:

Втрата слуху є складною діагностичною та терапевтичною проблемою.

Завдяки програмам скринінгу слуху проблему можна визначити на ранній стадії і швидко надати відповідну допомогу.

Деякі види втрати слуху у дитини оборотні – коли причина діагностована, її можна успішно вилікувати.

Порушення слуху можна розділити на:

  • кондуктивне – викликане змінами зовнішнього вуха (наприклад, звуження слухового проходу, вушна пробка, сторонній предмет, запалення слухового проходу, вроджені дефекти зовнішнього вуха: мікротія, атрезія зовнішнього слухового проходу) або середнього вуха (наприклад, перфорація барабанної перетинки, отит – гострий або хронічний (ексудативний, адгезивний, грануляційний, з розвитком холестеатоми), вроджені дефекти середнього вуха);
  • сенсоневральне – виникає в результаті патології внутрішнього вуха, тобто равлика і/або слухового нерва (генетично обумовлена втрата слуху, вроджені дефекти, інфекції під час розвитку плоду (цитомегалія, краснуха, герпес, токсоплазмоз, сифіліс) або пізніше (епідемічний паротит); дія ототоксичних препаратів (аміноглікозидні антибіотики, цитостатики);
  • змішане – поєднує в собі ознаки кондуктивного та сенсоневрального порушення слуху.

Втрата слуху у дітей – найбільш поширені симптоми

Втрата слуху і отит є частими причинами звернення до фахівця.

Симптоми, які повинні занепокоїти батьків, в залежності від віку дитини:

  • немає реакції на звуки,
  • відсутність або затримка розвитку мовлення,
  • дефекти мовлення,
  • заміна частин слова,
  • неправильне повторення того, що говорять,
  • дуже гучний звук при перегляді телевізора,
  • труднощі в навчанні.

Оцінка слуху дитини

Слух можна оцінити при народженні, виконавши спеціальні скринінгові тести.

У Польщі з цією метою використовується метод акустичної емісії. Цей тест проводиться у пологових відділеннях практично у всіх новонароджених дітей.

Якщо результати скринінгової перевірки слуху відхиляються від норми, пацієнт повинен бути направлений до спеціалізованого центру для розширеної діагностики та лікування можливих порушень слуху. Діагностика слуху у новонароджених та дітей молодшого віку заснована на об’єктивних та суб’єктивних (бехавіоральних) методах.

Не припустимо робити висновки про стан слуху тільки на підставі одного типу обстеження. Принцип перехресної перевірки, тобто перевірка достовірності результату отриманого одним методом з використанням іншого методу, є обов’язковим.

Основні об’єктивні методи перевірки слуху:

  • Імпедансна аудіометрія – використовується в основному для оцінки стану середнього вуха та його захворювань, але на підставі цього обстеження можна також зробити висновок про функції внутрішнього вуха та інших ділянок слухового шляху;
  • Отоакустична емісія (ОАЕ) – визначає функцію внутрішнього вуха (равлика).

Обидва тести можуть бути виконані навіть найменшим дітям. Вони короткі, неінвазивні та безболісні.

Якщо результат скринінгового тесту (ОАЕ) відхиляється від норми, і особливо якщо контрольне обстеження (ОАЕ та імпедансна аудіометрія) також дало неправильні результати – необхідно виконати обстеження слухових викликаних потенціалів стовбура мозку (КСВП).

КСВП дає інформацію про функції слухового шляху до рівня стовбура мозку, а також дозволяє визначити граничний рівень слуху. Метод також є об’єктивним обстеженням і може бути проведений у найменших новонароджених дітей, які ще не здатні співпрацювати.

У старших дітей можна виконати суб’єктивні тести (такі, що вимагають співпраці з боку дитини). Вони мають велику цінність,  але тільки за умови правильності виконання та повторюваності.

Основне суб’єктивне обстеження – тональна аудіометрія.

До 3-хроків – це поведінкова аудіометрія, і близько 3-4-х років – ігрова аудіометрія, що дозволяє зробити логічний висновок щодо порога слуху дитини. Приблизно з 6-7-ми років, як правило, з більшою вірогідністю можна проводити тональні аудіометричні тести.

На підставі результатів тестів, проведених відповідно до принципу перехресної перевірки, можна, як правило, дуже точно оцінити ступінь тяжкості і тип втрати слуху, а також запропонувати відповідний курс дій (консервативне, хірургічне лікування або підбір слухових апаратів, якщо неможливо усунути причину втрати слуху).

Причини втрати слуху у дітей:

  • Однією з найбільш поширених причин втрати слуху у дітей є хронічний ексудативний середній отит, зазвичай пов’язаний з гіпертрофією аденоїдів та піднебінних мигдалин у дитини. Цей процес можна зупинити і після лікування слух повертається до норми.

Спочатку проводиться консервативне лікування (відповідна фармакотерапія, часто вона включає лікування супутніх алергій, кліматичне лікування тощо). За відсутності ефекту – хірургічне лікування (адено- / аденотонзілотомія, шунтування середнього вуха).

  • Причиною втрати слуху також може стати хронічний середній отит різної етіології, пов’язаний, зокрема, з наявністю холестеатоми. Це серйозне захворювання, що вимагає найчастіше неодноразового хірургічного втручання.
  • Вроджені аномалії зовнішнього вуха з атрезією слухового проходу призводять до втрати слуху, але ці дефекти зазвичай діагностуються на ранніх стадіях розвитку дитини.
  • Вроджені аномалії середнього вуха: деформація або відсутність слухових кісточок. Ці дефекти викликають значну втрату слуху у вусі, в якому вони виникають. Якщо втрата слуху є двосторонньою, то відсутність своєчасного лікування або використання слухових апаратів може привести до затримки мовленєвого розвитку дитини.
  • Одна дитина на 1000 народжується зі значним ступенем втрати слуху або глухотою, і у всій педіатричній популяції від втрати слуху страждають майже 4% дітей.

Приблизно у половини цієї групи причина втрати слуху визначається генетично. Серед інших факторів мають значення вроджені вірусні інфекції (краснуха, цитомегалія, герпес), найпростіші (токсоплазмоз) або бактеріальні (сифіліс), або хвороба матері (діабет та інші), але також якщо жінка під час вагітності вживала ліки, алкоголь тощо.

  • Факторами ризику втрати слуху є також перинатальні проблеми (недоношеність, низька маса тіла при народженні, перинатальна гіпоксія, гіпербілірубінемія). Необхідність тривалого перебування у відділеннях інтенсивної терапії у зв’язку з важким станом дитини, тривала штучна вентиляція легенів, використання ототоксичних препаратів (аміноглікозидні антибіотики), такі тяжкі стани як менінгіт, сепсис також пов’язані з ризиком розвитку глухоти.

Лікування:

  • Значна частина кондуктивної втрати слуху (тобто на рівні зовнішнього та середнього вуха) піддається хірургічному втручанню.

Аденотомія (видалення глоткової мигдалини) та шунтування барабанної порожнини є одними з найбільш часто виконуваних операцій у дітей з діагнозом ексудативний середній отит та гіпертрофія глоткової мигдалини (аденоїди). Видалення з барабанної порожнини під час операції густого ексудату, що порушує звукопровідність і поліпшення функції євстахієвої труби після аденотомії дозволяє усунути втрату слуху.

Складніші патології (включаючи ту, яка може бути ускладненням нелікованого або неправильно лікованого ексудативного середнього отиту), при яких відбувається руйнування барабанної перетинки і / або слухових кісточок, також викликають кондуктивную втрату слуху. У цих випадках хірургічне втручання є більш складним і може потребувати, наприклад, відновлення барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок.

  • Слухові апарати використовують для посилення звуків, які досягають сруктур вуха. Показання до застосування слухового апарату у дитини визначаються лікарем на підставі результатів вищезгаданої діагностики слуху, виконаної за принципом перехресної перевірки, яка підтверджує наявність втрати слуху. У підборі слухових апаратів дитина співпрацює з фахівцем по слухопротезуванню. Найчастіше слухові апарати використовуються при сенсоневральній втраті слуху, рідше при кондуктивній або при втраті слуху неясної етіології.
  • Кохлеарний імплант вживляється тоді, коли у дитини виявлено глибоку туговухість, повну або часткову (тобто високочастотну) глухоту.

Традиційно вважається, що втрату слуху у людей похилого віку слід лікувати слуховими апаратами. Але є й інші методи покращення слуху, в тому числі хірургічні. Протипоказанням до хірургічного лікування є не вік, а загальний стан здоров’я пацієнта.

Причини втрати слуху:

Число пацієнтів з втратою слуху збільшується через старіння населення та збільшення тривалості життя людини в суспільствах розвинутих країн. Вікова приглухуватість зустрічається у більшості людей у віці понад 75 років, а у трохи більш молодому віці цей відсоток також високий.

Стареча глухота – це втрата функції слуху, пов’язана з процесом старіння організму.

  • Ступінь вікової втрати слуху залежить від генетичних факторів – у кожного пацієнта є індивідуальна тенденція втрати слуху.
  • Шкідливі фактори, такі як шум або ототоксичні препарати, можуть пошкодити слух у будь-якому віці.
  • Фактори, які можуть прискорити втрату слуху: системні захворювання, такі як судинні захворювання, діабет, гіпертонія, атеросклероз й інші.
  • Вікова глухота найчастіше є комбінованим результатом генетичних факторів і несприятливих чинників навколишнього середовища, що діють на протязі всього життя пацієнта.

Ознаки втрати слуху:

Вікова втрата слуху не відбувається як раптове зниження слуху, вона розвивається повільно протягом багатьох років. Симптомами типовою вікової приглухуватості є: прогресуюча двостороння приглухуватість, шум у вухах, особливо в тиші / вночі, порушення розбірливості мови, особливо в шумі.

Обстеження:

Пацієнт, при зверненні до аудіолога, повинен пройти огляд вух, в тому числі під мікроскопом (це дозволяє точно оцінити стан вуха, включаючи наявність змін в зовнішньому слуховому проході, і стан барабанної перетинки), а також повинні бути проведені аудіологічні обстеження.

Діагностика заснована на суб’єктивних обстеженнях слуху, таких як:

  • тональна аудіометрія – це основне обстеження слуху, яке повинно бути виконано в обов’язковому порядку;
  • мовна аудіометрія – це додаткове обстеження, необхідне, серед іншого, при протезуванні слуху та оцінці користі слухових апаратів для пацієнта.

Об’єктивні обстеження слуху (які не потребують співпраці пацієнта):

  • імпедансна аудіометрія – використовується в основному для оцінки стану середнього вуха і його захворювань, але на підставі її результатів можна також зробити висновок про функції внутрішнього вуха та інших відділів слухового шляху;
  • отоакустична емісія (ОАЕ) – ілюструє функцію внутрішнього вуха (равлика);
  • коротколатентні слухові викликані потенціали (КСВП), тест, який дає об’єктивну інформацію про функції слухового шляху на рівні стовбура мозку. Визначення порога слуху цим методом у дорослих зазвичай показано для пацієнтів, які не співпрацюють, наприклад, з розумовою відсталістю, без свідомості, з аутизмом або, можливо, з необхідністю проведення тестів з метою судово-медичної або професійної експертизи.

Проте, тест КСВП є надзвичайно цінним і корисним в діагностиці так званих екстракохлеарних порушень слуху, які можуть бути причиною невриноми слухового нерва / пухлини мосто-мозочкового кута.

Лікування:

Якщо літня людина звертається з втратою слуху, яку можна лікувати хірургічним шляхом, то цей варіант варто розглядати. Пошкодження барабанної перетинки або кісточок можна успішно лікувати хірургічним шляхом, і перешкодою до цього може стати радше стан здоров’я і можливість безпеки загального наркозу у пацієнта, а не вік. Якщо стан здоров’я пацієнта не дозволяє проводити операції під загальною анестезією, пацієнту слід запропонувати відповідні слухові апарати.

Іншим методом хірургічного лікування є використання відповідних для приглухуватості слухових імплантатів, що підбираються залежно від типу та глибини втрати слуху. Вік також не є протипоказанням до лікування за допомогою слухового імпланта. Операція з імплантації слухового імпланта виконується так само, як інші слухополіпшуючі операції, під загальним наркозом.

Слуховий апарат для літніх людей:

Якщо втрата слуху не лікується хірургічним шляхом і у випадках, коли, незважаючи на технічні можливості, стан пацієнта не дозволяє проводити лікування під загальним наркозом, пацієнту можна підібрати відповідний слуховий апарат. Такий пристрій має бути вибраний відповідно до типу втрати слуху пацієнта. Тому такою важливою постає правильність виконання тональної аудіометрії. Неправильно виконане аудіометричне обстеження стане причиною неправильного вибору і програмування слухового апарату, що призведе до незадовільних ефектів (не покращується розуміння мови), або навіть до несприятливих ефектів (наприклад, головних болів, в крайніх випадках акустичної травми).

Кондуктивна, сенсоневральна та змішана втрата слуху

Тактика вибору допомоги залежить від типу втрати слуху. При сенсоневральній втраті слуху використовуються слухові апарати та слухові імпланти, тоді як при змішаній або кондуктивній втраті слуху кращий ефект дасть хірургічне втручання.

Тип втрати слуху визначається під час діагностики в аудіологічної клініці. При наявності показань до операції беруться до уваги різні чинники, в тому числі вік та загальний стан пацієнта. Операція по поліпшенню слуху не є рятівною процедурою, тому ми іноді відмовляємося від цього виду лікування, коли ризик загальної анестезії для пацієнта перевищує потенційну користь.

Кондуктивна втрата слуху

Кондуктивна втрата слуху часто виникає при ексудативному середньому отиті, при пошкодженні барабанної перетинки і / або слухових кісточок, на початковій або проміжній стадії отосклерозу.

Така втрата слуху, особливо якщо це заподіює незручності пацієнтові, повинна лікуватися хірургічним шляхом. Слід підкреслити, що прогноз поліпшення слуху після операції зазвичай сприятливий. Це особливо стосується отосклерозу: понад 95% пацієнтів, які перенесли хірургічне втручання, можуть досягти стійкого поліпшення слуху, таким чином пацієнту не доведеться носити слухові апарати.

Кондуктивна втрата слуху має тенденцію до прогресування, операція спрямована не тільки на поліпшення слуху, але і на запобігання прогресування захворювання. При отосклерозі зазвичай поліпшення слуху досягається під час першої операції.

Кондуктивна втрата слуху також спостерігається при вроджених аномаліях вуха у вигляді відсутності зовнішнього слухового проходу, часто в поєднанні з дефектами вушної раковини. В цьому випадку дуже хорошим рішенням є використання слухових імплантів, принцип дії яких полягає в стимуляції середнього або внутрішнього вуха, минаючи слуховий канал.

Змішана втрата слуху

Змішана втрата слуху виникає через одночасне пошкодження як середнього, так і внутрішнього вуха. Вона може виникнути в результаті швидко та агресивно протікаючого отосклерозу, який руйнує не тільки середнє вухо, а й равлика. Цей тип втрати слуху також характерний для тривалого хронічного середнього отиту, часто у поєднанні з холестеатомою, і при відсутності інших протипоказань, слід лікувати хірургічним шляхом.

У ситуаціях, коли неможливо поліпшити слух за допомогою класичної отохірургії, можна використовувати слухові імпланти, які часто є єдиним хорошим варіантом.

Сенсоневральна втрата слуху

Зміни, що викликають порушення слуху можуть локалізуватися в равлику (тобто у внутрішньому вусі) або рідше мають ретрокохлеарну локалізацію (зміни зачіпають периферичну частину слухового шляху – кохлеарний нерв). Цей тип втрати слуху може бути вродженим через наявність дефектів внутрішнього вуха, пережиту вірусну інфекцію або кохлеарну гіпоксію. Іноді виникає так звана раптова глухота, коли пацієнт втрачає слух протягом одного дня.

Операції по поліпшенню слуху, аналогічні тим, які виконуються при кондуктивній або змішаній втраті слуху, тут не можна застосувати, та й вони не виправдають себе, тому що не покращать слух у цьому випадку.

Лікування втрати слуху методом імплантації застосовується в таких випадках, як:

  • глибока втрата слуху та відсутність користі від слухових апаратів;
  • рецидивне, постійне запалення зовнішнього вуха, що не дозволяє користуватися слуховими апаратами повітряної провідності (через біль при носінні апарату) і хронічне запалення середнього вуха, з неможливістю поліпшити слух хірургічними методами;
  • анатомічні аномалії, що перешкоджають в носінні слухових апаратів (наприклад, вузький зовнішній слуховий прохід, постзапальні або посттравматичні зміни).

Сенсоневральна втрата слуху – часткова глухота

Часткова глухота – це втрата слуху, яку зазвичай викликає пошкодження внутрішнього вуха, але також може бути вродженою. Найчастіше ми не знаємо точну причину цього типу втрати слуху. При наявності даних порушень у дитини з народження, їх часто вже не виявляють зовсім або виявляють пізно, випадково, наприклад, під час скринінгу слуху. Спочатку слух зазвичай протезують за допомогою слухових апаратів, завданням яких є посилення звуків, що досягають равлика. При цьому типі втрати слуху можна використовувати лікування методом кохлеарної імплантації, в разі якщо втрата слуху настільки велика, що слухові апарати неефективні, а користь для пацієнта не є достатньою.

Раптова глухота

Раптова сенсоневральна глухота – це стан раптового погіршення слуху протягом короткого періоду (декількох годин). Цей стан вимагає термінової діагностики та негайного початку відповідного лікування, що збільшує шанси на поліпшення слуху.

Причини раптової втрати слуху і глухоти:

  • Раптова двостороння глухота зустрічається рідко і зазвичай пов’язана з наявністю факторів, які можна ідентифікувати, серед іншого, травми голови з переломом скроневої кістки, схильність до швидкого зміни тиску (баротравма), важкі вірусні та бактеріальні інфекції, включаючи менінгіт, токсичні, лікарські та інші ушкодження.
  • Одностороннє раптове погіршення слуху – це ситуація, яка часто зустрічається у відносно здорових людей, в початковій стадії може супроводжуватися шумом у вухах, іноді також запамороченнями. Причина до кінця не відома. Однак є зв’язок з деякими чинниками, які можуть вплинути на слух. Найбільш поширеними є судинні, запальні або травматичні причини (включаючи акустичну травму).
  • Вважається, що раптову однобічну глухоту може також викликати стрес, який звужує судини равлика, що викликає повну ішемію рецептора органу слуху – внутрішнього вуха, подібно як це відбувається при серцевому нападі. Тромбоемболічні ускладнення також часто є причиною судинної етіології раптової глухоти.
  • У пацієнтів з порушеннями кров’яного тиску, як з низьким тиском, так і з гіпертонією, є більший ризик цього типу раптового розладу. Крім того, деякі системні захворювання призводять до раптових порушень слуху, включаючи порушення ліпідного обміну (гіперхолестеринемія) і діабет.
  • Іншим фактором – запальним – можуть бути гострі вірусні інфекції, навіть субклінічний (безсимптомний) їх перебіг. Віруси, і наявність запального процесу в організмі, викликаного їх присутністю, викликають токсичне ушкодження ніжних і чутливих клітин в равлику.
  • Не слід забувати, що причиною одностороннього порушення слуху, включаючи глухоту, може бути пухлина слухового нерва. З метою її виключення необхідно виконати додаткові обстеження (МРТ).

Характерні симптоми:

Типовий початок раптового одностороннього порушення слуху: дзвін у вухах і втрата слуху без видимої причини вранці, після пробудження. Крім того, може бути відчуття переповнення в вусі, запаморочення також може виникати, але рідше.

Обстеження слуху:

У разі помітного порушення слуху, особливо з супутніми симптомами, такими як шум або запаморочення, вам слід звернутися до лікаря, який діагностує причину та визначить найбільш підходящу процедуру лікування.

Необхідно провести такі обстеження слуху:

  • камертональне обстеження
  • тональну аудіометрію
  • імпедансну аудіометрію (тімпанометрію і реєстрацію стапедіального рефлексу)
  • отоакустичну емісію
  • КСВП (коротколатентні слухові викликані потенціали)

Нечасто, але через характер стану, що вимагає ранньої діагностики, причиною раптової глухоти є наявність пухлини в слуховому нерві, яка при розростанні викликає такі симптоми, як втрата слуху та шум у вухах.

Залежно від ступеня та типу втрати слуху при односторонній або асиметричній втраті слуху, завжди слід проводити додаткові тести, щоб виключити виникнення пухлини слухового нерва / мосто-мозочкового кута (електрофізіологічні тести слуху – КСВП-латенцію та рентгенологічну діагностику – МРТ скроневих кісток з контрастом (в разі протипоказань для обстеження в магнітному полі у пацієнта – комп’ютерна томографія пірамід скроневої кістки).

Методи лікування раптового втрати слуху:

Існують різні способи лікування раптової втрати слуху в залежності від ступеня тяжкості. Важливо визначити, наскільки це можливо, причини раптового порушення слуху. Лікар може призначити медикаментозну терапію вдома або, що в разі раптової втрати слуху відбувається частіше, – направити пацієнта до лікарні для фармакологічного лікування. Не слід недооцінювати все більш доступне лікування методом гіпербаричної оксигенації.

Copyright by CSIM 2021. Все права защищены.

Copyright by CSIM 2023. Wszelkie prawa zastrzeżone.

Realizacja: X-Connect.pl
Cвершение: X-Connect.pl
Перейти до вмісту