Що таке вушний шум?
Писк, дзвін, стукіт, гуркіт, свист, шелест … це вушні шуми, що можуть виникати в органі слуху без зовнішнього акустичного подразника. Шум має суб’єктивний характер, відчувається тільки самою людиною, може бути присутнім в голові, в одному вусі або в обох, виникати періодично або турбувати постійно. Перевтома, хвилювання, тривале перебування в галасливому оточенні, зміна положення тіла, а також зміни атмосферного тиску можуть сприяти посиленню шуму.
Однак, майже кожна здорова людина, періодично, може відчувати «передзвін» у вухах. Особливо часто це явище зустрічається в тиші. Існує навіть прислів’я: «тиша, що аж у вухах дзвенить». Короткотривалі звуки, що швидко минають, як правило, нас не турбують, але якщо вони тривають довгий проміжок часу та стають більш інтенсивними – з’являється відчуття роздратування та хвилювання.
Дослідження, проведені Інститутом фізіології та патології слуху довели, що суб’єктивний вушний шум, який триває більше, ніж 5 хвилин, відчувають понад 20% дорослих поляків. Постійний вушний шум турбує близько 5% популяції. Подібні дослідження проведені в США, Британії та Німеччині вказують на прояв вушного шуму у жителів і цих країн.
Інший, більш рідкісний, вид вушного шуму – об’єктивний вушний шум, тобто той, який можна почути, перебуваючи поруч з людиною, що страждає зазначеним недугом. В англійській мові цей тип вушного шуму називають somatosounds, тобто звуки тіла. Причина виникнення цих акустичних ефектів може бути пов’язана з ритмічною вібрацією вушних і піднебінних м’язів, або ж з порушеним током крові через змінені кровоносні судини в голові та шиї. Такі вушні шуми можна лікувати, усуваючи їх причину.
Вушні шуми та приглухуватість
Понад 60% пацієнтів з різними видами приглухуватості відчувають вушний шум. Кількість пацієнтів, які страждають на вушний шум та приглухуватість збільшується – це означає, що причиною цих захворювань можуть бути вікові зміни слухової системи.
Як виникає вушний шум?
Причиною вушного шуму можуть бути порушення слухового аналізатора в результаті зміни активності волокон слухового нерва. Вважається, що у 80% випадків джерелом вушного шуму є незворотнє ушкодження зовнішніх волоскових клітин завитки. Вушний шум може бути результатом порушеної нейрональної активності провідних шляхів слухового аналізатора, наслідком навіть незначних змін в структурах внутрішнього вуха. Пошкодження слухових клітин може бути мінімальним, без відчутного зниження слуху, проте сприяти порушенню нервової активності.
Чому турбує вушний шум?
В процес відчуття шуму включається не тільки слухова система, але інші частини мозку – лімбічна система (відповідальна за емоції) та автономна нервова система (відповідальна за захисні реакції). Кожна людина індивідуальна та на різні сигнали реагує інакше, по-різному відчуває вушні шуми. На одному полюсі може знаходитися пацієнт, для якого шум – драматична проблема, порушення нормального способу життя. Іншій людині вушний шум може не набридати зовсім або заважати незначно і тільки в деяких ситуаціях (під час засинання, відпочинку, роботи у тиші).
Треба підкреслити, що немає зв’язку між параметрами шуму (гучність, висота) та ступенем його інтенсивності. Вушні шуми, що відчуваються як тихий звук, можуть бути дуже обтяжливі для одного пацієнта і не завдавати проблем іншому. Це свідчення того, що ступінь відчуття шуму визначає не місце виникнення та його параметри, а те, який саме сигнал викликає зміни в нервовій системі людини.
Вушний шум – це хвороба, що може стати загрозою?
Ні, вушний шум – це не хвороба, частіше за все це ознака незначних змін у внутрішньому вусі. Рідко, менш ніж у 10% випадків, вушний шум може співіснувати з певними хворобами. При кожному випадку вушного шуму необхідно провести аудіологічне обстеження для виключення органічної патології, що вимагає втручання лікаря. Незважаючи на те, що вушний шум не є хворобою, він часто призводить до значного неспокою, дискомфорту, навіть викликає депресію, тому повинен лікуватися відповідним способом.
Чи зникає вушний шум після поліпшення слуху?
На жаль, не завжди. Вплив вушного шуму залежить від ступеня збудження систем відповідальних за емоції та захисні реакції в центральній нервовій системі людини. Вушний шум – фантомне явище, його запис в корі головного мозку відбувається без зовнішнього збудження. Вушний шум відчуває тільки людина, яка страждає від нього, без можливості зареєструвати цей звук об’єктивним методом. Найчастіше звук настільки міцно записаний, що самостійно викреслити неможливо. Це означає, що навіть якщо оперативним шляхом вдається відновити функцію середнього вуха та покращити слух, шум не зникне без відповідної терапії.
Вушний шум і розлади сну
Багато пацієнтів, які страждають вушним шумом, скаржаться на труднощі при засинанні, безсоння та вказують на вушний шум, як на головну причину цих проблем.
Ось кілька практичних порад для людей з вушних шумом, які мають проблеми зі сном:
- засинаючи, не думайте про проблеми
- не засинайте в повній тиші, вас повинні оточувати тихі, нейтральні звуки, що будуть фоном для шуму (звуки повинні бути тихішими, ніж власний шум)
- не застосовуйте беруші (приладдя, що вставляються в слуховий хід)
- ряд лікарських препаратів можуть впливати на стан сну. Необхідно завжди консультуватися зі своїм лікуючим лікарем з приводу режиму прийому ліків та робити це під його чітким контролем.
Як лікувати вушні шуми?
Не існує панацеї від усіх вушних шумів. Немає єдиного і та найкращого способу терапії, ефективного при всіх видах шуму. Метод лікування залежить від причини та місця виникнення шуму. Вушні шуми можуть виникнути на будь-якому рівні слухового шляху, від зовнішнього слухового ходу до слухової кори.
Способи лікування вушного шуму як наслідку багаторічної роботи на шумному виробництві, вушного шуму при порушенні прохідності слухової труби та при отосклерозі – різні. Вушний шум не буває безпричинним. Він не є хворобою, але може бути однією з її ознак.
Сигнал – це завжди показник порушення функції. Першим і найважливішим завданням для того, хто відчуває вушний шум (за умови, що одноразова тривалість шуму більша, ніж 5 хвилин) – є з’ясування причини шуму та визначення, де знаходиться гіпотетичне місце його виникнення.
