IMG-20220912-WA0000.jpg
16/Вер/2022

Одразу після обрання професор наголосив, що надзвичайно гордий тим, що такий пост довірено представнику з Польщі. Ця престижна посада дозволяє нам формувати напрями розвитку міжнародного співробітництва з центрами з усього світу, обмінюватися досвідом між найвидатнішими фахівцями-отоларингологами та хірургами голови та шиї, а також просувати досягнення польської оториноларингології та хірургії голови та шиї у світі, – наголосив професор Петро Хенрик Скаржиньський .

У квітні 2022 року Виконавчий комітет Міжнародної консультативної ради у складі AAO-HNSF (Aoo-HNSF Executive Committee to the International Advisory Board) з багатьох заявок вибрав двох кандидатів – представника з Польщі, професора Петра Хенрика Скаржиньського та професора з Нігерії Тіта Сандея Ібекве. Комітет високо оцінив видатні досягнення та діяльність, а також визнання, отримане обома кандидатами у міжнародному середовищі фахівців. Обрання президента IAB у рамках цієї престижної організації – це велике визнання серед науковців усього світу та оцінка діяльності та наукових, клінічних та педагогічних досягнень професора Петра Хенрика Скаржиньського. Професор співпрацює з Академією з 2014 року, має заслуги у співробітництві із закордонними центрами, у тому числі в США. Численні проекти та ініціативи, здійснені разом із вченими зі США, завершилися науковими публікаціями в авторитетних журналах із високим рівнем наукового цитування.

Посада обраного президента сприятиме розробці та впровадженню світових стандартів якісної спеціалізованої допомоги пацієнтам, стандартизації рекомендацій у галузі діагностики, лікування та реабілітації порушень слуху, голосу та мовлення, а також захворювань органів області голови та шиї (включаючи рак).


AdobeStock_231742775-min-1200x800.jpeg
21/Жов/2022

Перебування у лікарні – незвичайна ситуація для більшості дітей. Лікарня зазвичай сприймається як неприємне місце, що викликає страх, біль та самотність. На щастя, дитячий розум, ще не навчений поганим досвідом, працює без упереджень. Дитина, яка вперше стикається з новою ситуацією, завжди позитивна і розвивається завдяки досвіду. Тому підготовка дитини до перебування у лікарні має починатися з правильного ставлення батьків. Саме батьки найбільше можуть допомогти дитині заспокоїти емоції або, навпаки, власною тривожністю можуть посилити її тривогу та викликати небажання до лікування. Вкрай важливо стежити за тим, щоб нова ситуація не була пов’язана з тривогою та небажанням, а цікавість дитини до розвитку ґрунтувалася на хорошому психічному настрої. Емоції дитини зазвичай є дзеркальним відображенням почуттів батьків.

 

По-перше, підготуйте себе та дитину емоційно.

Поговоріть зі своєю дитиною про те, що має статися, чому так відбувається і для чого це потрібно. Повідомте процедуру заздалегідь, а не в останню хвилину. Здивований маленький пацієнт може відреагувати опором, що значно ускладнить роботу медперсоналу, лікування та подальше одужання. Коригуйте інформацію, яку ви надаєте своїй дитині, відповідно до її віку, розумового розвитку та рівня чутливості.

0-2 роки – маленьких дітей підготувати неможливо, тож краще зосередитися на своїй власній підготовці. Ваша дитина обов’язково відчує ваші емоції, невпевненість та страхи. Постарайтеся бути спокійним.

2-3 роки – для дворічок має значення тільки тут і зараз. Вони ще не розуміють плин часу. Розкажіть про процедуру за два дні до вашого перебування у лікарні та безпосередньо перед поїздкою до лікарні.

4-6 років – дошкільнята починають набувати відчуття часу. Вони вже знають дні тижня та години доби. Поговоріть із дитиною про процедуру кілька разів. Почніть говорити тиждень до цього і потім нагадуйте, що наближається день операції. Поясніть, як вона їй допоможе.

7-11 років – це той вік, коли вже точно не варто приховувати подробиці того, що відбуватиметься. Дитина має розуміти, навіщо потрібна операція. Почніть говорити з дитиною раніше (наприклад, за тиждень), щоб вона встигла поставити всі питання та розвіяти свої сумніви.

Розібратися у ситуації дитині допоможе пояснення ситуації, що склалася, розповідь про долю улюблених казкових героїв, які опинилися в лікарні, або звернення в розповідях до аналогічної ситуації з дитинства.

 

Перед операцією:

  • За рекомендацією лікаря за тиждень до процедури здайте дитині аналізи крові: загальний аналіз крові, визначення групи крові та загальний аналіз сечі.
  • За два тижні до процедури дитина має бути здоровою. Якщо за цей час трапилася якась інфекція, особливо якщо довелося приймати антибіотики, процедуру слід відкласти.
  • Діти схильні до частих респіраторних інфекцій і простудних захворювань. Після зараження потрібно почекати ще тиждень, а якщо дитина приймала антибіотики, то від скасування антибіотика до операції має минути не менше 2-х тижнів. При будь-яких сумнівах варто проконсультуватися з лікуючим лікарем.
  • Плануючи дату операції, враховуйте графік щеплень та зробіть перерву не менше двох тижнів між щепленням та операцією.
  • Якщо ваша дитина приймає ліки, що впливають на згортання крові, проконсультуйтеся з кардіологом або лікуючим лікарем про їх припинення перед операцією.
  • За 21 день до процедури під загальним наркозом слід припинити давати дитині: трав’яні препарати, що містять: звіробій, гінкго (Ginko), часник, ехінацею, риб’ячий жир, сік малини, соки темних фруктів, мед, імунізуючі добавки.

 

Підготовка до операції під загальною анестезією

При проведенні операцій у маленьких пацієнтів анестезіолог має менше часу на дії та реакцію, ніж при анестезії для дорослих. Найчастіше використовуваною формою загальної анестезії у дітей є інгаляційна, яка для дитини асоціюється з домашніми інгаляціями. Ключовим завданням анестезіолога є забезпечення безпеки пацієнта, тому перед процедурою він проводить ретельне опитування (у вигляді передопераційної анкети) щодо стану здоров’я маленького пацієнта. Тут важливі навіть найдрібніші деталі. Розкажіть своєму лікареві про будь-які алергії та про будь-які підозри, які у вас є щодо алергії вашої дитини. Повідомте про ліки, вітаміни та рослинні препарати, які приймає дитина. Передопераційне обстеження використовується для збору інформації, на підставі якої можна буде вибрати найбільш сприятливу анестезіологічну процедуру. Точне та вичерпне заповнення цієї анкети підвищить безпеку пацієнта під час процедури. Кожне питання стосується факторів, які можуть вплинути на перебіг та безпеку анестезії.

 

Перебування у лікарні

Розпорядок дня дитини має значення для благополуччя маленького пацієнта. Дотримання звичок та встановленого порядку дій допомагає спокійно пережити перебування у стаціонарі. Якщо дитина спить вдень, не пропускайте денний сон і під час госпіталізації. У більшості закладів батьки можуть залишатися з дитиною протягом усього перебування у лікарні. Також один із батьків часто присутній під час анестезії – в операційній та під час відновлення – у післяопераційній палаті. Це дає дитині відчуття безпеки. Пам’ятайте, що лікарня – це місце, де пацієнти одужують і потребують спокою. Якщо є можливість, поговоріть про це з дитиною і слідкуйте за тим, щоб ваша поведінка не порушувала спокій інших пацієнтів. Також заплануйте час для себе під час перебування вашої дитини у лікарні. Не забувайте робити перерви на каву та їжу.


katar_AdobeStock_67156336.jpg
10/Гру/2022

Як виникає нежить.

Внутрішня частина носа покрита спеціальним шаром клітин – слизовою оболонкою. Її завдання – зволожувати повітря, що вдихається, і нейтралізувати потенційні загрози, наприклад бактерії, віруси або алергени, а часто навіть звичайні забруднювачі. Як тільки імунна система розпізнає ворога, клітини виробляють все більше і більше слизу різної густини та кольору, щоб ефективно боротися із противниками. Так з’являється нежить.

Нежить, кашель, біль у горлі – із цими симптомами стикається кожен із нас. Такі самі симптоми супроводжують вірусну інфекцію, але також можуть вказувати на алергію. Незважаючи на схожість синдромів, ефективне лікування у цих двох випадках має бути зовсім різним.

 

То як же розпізнати, коли ми маємо справу з застудою, а коли з алергією?

Щодня наш організм атакують сотні різних вірусів, що спричиняють інфекції. Посилений захист – це реакція нашої імунної системи, результатом якої є нежить, а разом із нежитем з’являється кашель, що є захисною функцією дихальної системи. Вірусні інфекції зазвичай протікають без підвищеної температури. Виділення з носа зазвичай густі та каламутні. При інфекції ці симптоми розвиваються поступово. У перший день нежитю менше, але він посилюється в міру прогресу захворювання і набуває різних кольорів і густоти. Вірусні інфекції зазвичай тривають 7-14 днів. Після цього часу організм позбавляється симптомів і нежить зникає. Тоді як алергічний риніт, навпаки, може тривати місяцями.

Алергічний риніт є наслідком гіперактивності імунної системи. Організм алергіка превентивно реагує на нешкідливий пилок як на ворога і виділяє хімічні речовини, що викликають набряк слизової носа, чхання, нежить і кашель. Алергія часто супроводжується свербінням та сльозотечею. Інгаляційні алергени, такі як пилок, кліщі домашнього пилу або алергени тварин, посилюють роботу імунних клітин, як і при вірусних інфекціях. При алергії виділення з носа зазвичай рідкі, прозорі, рясні. У той час як вірусні інфекції продовжуються доти, доки вірус не буде знищений, симптоми алергії зберігаються доти, доки організм має справу з алергеном, навіть протягом цілого року. При спостереженні за симптомами, характерними для алергії, можна помітити, що у безвітряний сонячний день вони загострюються, а в дощ дещо слабшають. Поширена думка, що навесні у повітрі з’являються інгаляційні алергени. Тим часом запилення дерев відбувається вже з кінця січня до липня, трав та злаків з березня по вересень, а чагарників та бур’янів із липня по жовтень. Алергіки теж чхають восени, коли разом із поривами вітру в повітря потрапляють грибки, що зібралися на сухому листі.

 

Лікування

У Польщі є прислів’я, що нежить, якщо лікувати, триває сім днів, а без лікування тиждень. Отже, чи потребує нежить лікування? Для новонароджених дітей нежить може бути небезпечним. Закладений ніс блокує дихальні шляхи та завдає сильного дискомфорту. Новонароджені дихають тільки носом – вони можуть дихати та смоктати одночасно. Закладений ніс, безумовно, заважає їм смоктати груди і може спричинити гіпоксію. Уміння вдихати і випускати повітря ротом — наука другорядна. Внаслідок закладеності носа малюки вчаться дихати ротом, але ніс – це фільтр, який очищає повітря, яким вони дихають, а також регулює його температуру та вологість. Більше того, він також відповідає за сприйняття запаху, а запах надзвичайно важливий для маленької істоти, яка лише вчиться жити поза тілом матері.

Комфорт, пов’язаний із вільним диханням, дає малюкам почуття захищеності, що є необхідною умовою правильного психофізичного розвитку. У продажу є спреї, що допомагають розблокувати ніс, зменшити набряк слизової оболонки, які можна використовувати з перших днів життя. Однак, слід пам’ятати, що застосовувати їх можна максимум 5 днів. Інгаляції із сольовим розчином також допомагають очистити ніс. Ви можете використовувати їх навіть 3-4 рази на день. У разі густого нежитю та неможливості очистити ніс від слизу – необхідно застосовувати муколітичні препарати, що розріджують та знижують в’язкість слизу в дихальних шляхах.

Вони сприяють очищенню дихальних шляхів від виділень, що знаходяться в них. Аналогічний ефект матиме розпилення гіпертонічної солі, засноване на зволоженні та розрідженні виділень, скороченні слизових оболонок та їх очищенні. І гіпертонічна сіль, і муколітики мають відхаркувальну дію, провокуючи і полегшуючи відхаркування секрету з дихальних шляхів. Важливо пам’ятати, що не можна вживати цієї групи препаратів перед сном.

При алергічному риніті полегшення може принести застосування протизастійних препаратів та тих, що промивають ніс, а також таких як назальні спреї або небулайзери, але основним методом лікування алергії є введення антигістамінних препаратів. Саме гістамін є тканинним гормоном та нейротрансмітером – медіатором запалення. Саме він передає інформацію іншим клітинам, що є «небезпека» того, що в організм потрапила якась отруйна речовина. Антигістамінні препарати пригнічують дію гормону гістаміну. Вони роблять тіло несприйнятливим до алергенів, які раніше розглядав як загрозу.

Тому якщо симптоми тривають довше 10-14 днів і постійно повертаються, варто проконсультувати цю проблему з лікарем.


błędnik.jpg
11/Гру/2022

Лабіринт – це невеликий орган, розташований у внутрішньому вусі. Хоч і майже непомітний – він виконує дві дуже важливі функції: відповідає за слух та відчуття рівноваги. У цьому йому допомагають отоліти (лабіринтові камені або кристали) – крихітні кристали карбонату кальцію, які входять до складу внутрішнього вуха. Завдяки їм мозок отримує сигнали про поточне положення тіла. Якщо отоліти рухаються або лабіринт не працює, ці сигнали порушуються і мозок не може визначити місцезнаходження тіла. Його реакція на проблему – запаморочення.

 

Причини проблем із лабіринтом:

  • лабіринтит (внутрішній отит) – найчастіше викликається бактеріями (присутніми після запального процесу в середньому вусі), вірусами (наприклад, епідемічного паротиту, краснухи, кору, грипу, вітряної віспи, оперізувального герпесу, герпесу та ВІЛ), токсоплазмозом, травмами (наприклад, переломом скроневої кістки), аутоімунними захворюваннями та системними захворюваннями,
  • запалення вестибулярного нерва,
  • синдром запаморочення (вертиго),
  • хвороба Меньєра,
  • зміни, спричинені старістю.

 

Які можуть бути симптоми проблем із лабіринтом?

  • Запаморочення – раптове, сильне, що викликає враження обертання всього оточуючого світу, що з’являється без видимих ​​причин при відкритих і закритих очах, у різних положеннях,
  • некоординовані рухи, похитування,
  • враження, що «земля тікає з-під ніг»,
  • проблеми у підтримці правильної постави,
  • ністагм – рухи очей, що не залежать від нашої волі,
  • Світлобоязнь,
  • нудота блювота,
  • шум і дзвін у вухах.

 

Пам’ятайте, що легке запаморочення після різкої зміни положення або виходу з каруселі – це природна реакція організму.

 

Діагностика проблем із лабіринтом

Діагностика системи рівноваги включає, у тому числі: лабіринтні тести, що полягають в оцінці органу рівноваги, перевірку слуху, ЕНГ (електроністагмографію) та ВНГ (відеоністагмографію).

 

Лікування захворювань, пов’язаних із лабіринтом

Вибір методу лікування залежить від характеру захворювання і може включати консервативне лікування, фармакологічне лікування або реабілітацію, а в обґрунтованих випадках – також і хірургічне лікування, яке зазвичай проводиться під наркозом.

 

Серед лабіринтних розладів – лише захитування – єдиний стан, що не потребує консультації спеціаліста. Решту тривожних симптомів повинен діагностувати лікар.


przegroda-nosowa-1200x800.jpeg
30/Лис/2022

Носова перегородка – це вертикальна хрящова стінка, яка ділить порожнину носа на дві симетричні або майже симетричні частини. Вигнута перегородка може мати S-подібну або косу форму, викликаючи безліч втомлюючих симптомів та значний дискомфорт.

На перегородці можуть з’явитися зміни у вигляді кісткових смужок або шипів, що викликають звуження просвіту носового ходу.

 

Викривлення носової перегородки – причини

Викривлення носової перегородки може бути вродженим або набутим.

Вроджене викривлення носової перегородки пов’язане з травмою в перинатальному періоді, а також з нерівномірним розростанням тканин усередині носа.

Інші пошкодження, що виникли внаслідок механічних травм, мають набутий характер.

Найбільш вразливі до ушкоджень особи віком до 25 років, оскільки перегородка формується до цього віку, але серйозна травма може зашкодити носовій перегородці у будь-якому віці.

 

Симптоми та скарги пов’язані з викривленням носової перегородки:

  1. часті головні болі,
  2. відчуття постійної закладеності носа (одностороннє або двостороннє),
  3. рецидивуючий нежить,
  4. часті носові кровотечі,
  5. часті синусити,
  6. запалення горла,
  7. катаральний отит,
  8. гугнявість,
  9. втрата слуху,
  10. напади астми,
  11. хропіння,
  12. апное уві сні,
  13. погіршення сприйняття запахів.

 

Викривлення носової перегородки – лікування

Консервативне лікування завжди має бути першим кроком у лікуванні викривлення носової перегородки. Спочатку назначають 3-місячне лікування назальними глікостероїдними препаратами. Після цього часу слід виконати комп’ютерну томографію. Якщо поліпшень немає, одним із варіантів лікування є хірургічне втручання, тобто септопластика.

Це процедура, що проводиться під загальним наркозом і яку можна проводити як дорослій людині, так і дитині. Здійснюється через порожнину носа. Процедура займає близько 1 години і включає невеликий розріз у передньому відділі порожнини носа, що не призводить до будь-яких видимих змін обличчя. Відновлювальний період досить короткий: відразу після септопластики рекомендується відпочинок, також небажане відвідування сауни та прийом гарячих ванн. Фізичні навантаження слід обмежити хоча б місяць.

Випрямлення носової перегородки дозволяє вирішити проблему закладеності носа та покращити вентиляцію пазух. Завдяки цьому, наприклад, препарати, що застосовуються при бактеріальних інфекціях носових пазух, стають більш ефективними і досягають своєї цілі, більш результативно впливаючи на швидкість та якість лікування. Септопластика дає стійкі позитивні результати, позбавляючи неприємних симптомів, які щодня знижують комфортність життя людей, що страждають на викривлення носової перегородки.


fiberoskop1-1200x801.jpg
13/Гру/2021

ФІБРОСКОПІЯ

Одним з найкращих методів, яким може скористатися сьогодні лікар-оториноларинголог, – є фіброскопія. Обстеження, яке проводиться як дорослим, так і дітям, дозволяє детально оглянути верхні дихальні шляхи, також у місцях, до яких важко дістатися іншими інструментами. Для обстеження використовується фіброскоп, який є різновидом ендоскопа, але з меншим діаметром і більш гнучкою структурою. Фіброскоп закінчується камерою. Якщо присутні зміни у верхніх дихальних шляхах, лікар може їх побачити. За допомогою фіброскопа можна оглянути носову порожнину, придаткові пазухи, оцінити носову частину глотки разом з глотковою мигдалиною. Фіброскоп дозволяє також взяти зразок тканини для подальших досліджень.

ПЕРЕВАГИ ФІБРОСКОПІЇ:

• можливість точно досягати всіх структур верхніх дихальних шляхів,
• безболісний перебіг обстеження,
• відсутність складних приготувань для пацієнта,
• короткий час обстеження,
• незначний ризик ускладнень.

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ФІБРОСКОПІЇ:

• розростання глоткової мигдалини, ще званої третьою мигдалиною,
• підозра на наявність стороннього тіла в горлі,
• захриплість і порушення голосу,
• закладеність носа,
• носові поліпи,
• регулярні носові кровотечі,
• запалення придаткових пазух носа,
• хропіння і апное уві сні,
• проблеми з ковтанням,
• підозра на пухлинні зміни в носоглотці,
• контроль після лікування раку верхніх дихальних шляхів,
• відстеження ефективності та побічних ефектів назальних ліків.

ПРОТИПОКАЗАННЯ ДЛЯ ФІБРОСКОПІЇ:

Існує дуже мало протипоказань, які б виключали обстеження цим методом. Лікарі не рекомендують робити фіброскопію, якщо є інфекція верхніх дихальних шляхів, особливо кашель, який може зробити обстеження неможливим.

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ОБСТЕЖЕННЯ?

Фіброскопія займає всього кілька хвилин і не вимагає від пацієнта попередньої підготовки, крім обмеження споживання будь-якої їжі та рідини за три години до обстеження. Фіброскопія проводиться в положенні сидячи, голова спирається на підголівник крісла. Оскільки огляд безболісний, вводити анестезію не потрібно. Виняток становлять діти та надзвичайно чутливі люди, яким вводять анестетик у вигляді спрею, що діє локально на ділянку слизової оболонки носа та горла. Фіброскоп вводять у ніс і горло та інші частини верхніх дихальних шляхів, які підлягають обстеженню. Оториноларинголог спостерігає на моніторі всю обстежувану ділянку. Завдяки тому, що пристрій надзвичайно гнучкий, він може адаптуватися до обстежуваної поверхні, що дозволяє йому дістатися до важкодоступних місць. Навіть для пацієнтів, які за звичкою бояться болю та ускладнень, огляд не є неприємним.


Medincus-cochlear-implant-1200x795-1200x795.jpg
19/Тра/2021

Які основні причини вродженої глухоти?

Насьогодні народжується близько 1-2% дітей з різними вадами слуху. На 1000 новонароджених припадає 3-4 немовляти з діагнозом «сенсоневральна туговухість 4-го ступеня». Які основні причини вродженої глухоти?

  • Однією з причин вродженої глухоти є генетика. Якщо кожен з батьків має рецесивний ген глухоти, який передається дитині, то наслідки будуть очевидні.
  • Порушення слуху у плоду можуть розвинутися внаслідок хвороби матері під час вагітності. За даними Центру слуху та мови «Медінкус» частота подібних випадків знаходиться на тому ж рівні, що і генетичні причини.
  • Приблизно у 20-30% маленьких пацієнтів джерело проблем зі слухом так і залишається нез’ясованим навіть після численних досліджень.

Що таке кохлеарна імплантація?

Кохлеарна імплантація – це протезування слуху методом імплантації в равлика внутрішнього вуха електродів, які приймають на себе функції рецепторів внутрішнього вуха (волоскових клітин). Ці клітини є рецепторами-передавачами біоелектричних сигналів безпосередньо в мозок, завдяки чому виникає відчуття звуку. Кохлеарний імплант дає можливість комунікації з навколишнім світом, що, природно, відбивається на якості життя. Іноді протезування є єдиною можливістю повернути людину в світ звуків. А для маленьких дітей це особливо важливо.

У яких випадках рекомендується робити кохлеарную імплантацію?

Рішення про кохлеарну імплантацію приймається на підставі діагностики. Незаперечним свідченням є двостороння сенсоневральна глухота на рівні понад 95 дБ. Показання для кохлеарної імплантації цим не обмежуються. Наприклад, у разі часткової глухоти вже протягом багатьох років застосовується метод PDT, який був розроблений професором Скаржинським. Даний метод застосовується у тому випадку, якщо пацієнт не чує на високих частотах, а на низьких частотах слух у нормі або лише трохи знижений.

Батьки дитини, що отримала скерування на кохлеарную імплантацію, повинні також бути готові до тривалого реабілітаційного періоду та взаємодії з сурдологами та сурдопедагогами.

Як влаштований кохлеарний імплант?

Кохлеарний імплант складається з двох частин – зовнішньої та внутрішньої. Внутрішня частина імпланта – це приймач, імплантований підшкірно, і ланцюжок електродів, який вводиться всередину равлика. Зовнішня частина імпланта складається з передавача, який утримується на голові за допомогою магніту, процесора з мікрофоном і батарейного відсіку. На даний час вже існують моделі кохлеарних імплантів, в яких всі складові зовнішньої частини імпланта розташовані в одному корпусі.

Чому таким важливим є своєчасне відновлення слуху?

Аудіологічний скринінг новонароджених проводиться ще в пологовому будинку. Повторні перевірки чекають дитину в поліклініці в 1, 4 і 6 місяців. При відсутності реакції на звук на будь-якому з цих термінів малюк отримує скерування в сурдологічний центр. Якщо не вирішити проблему в перші два-три роки життя, виникнуть труднощі з освоєнням мови зокрема і з загальним розвитком в цілому.

Що ще можуть запропонувати спеціалісти крім кохлеарної імплантації?

  • Встановлення імплантів кісткової провідності для пацієнтів з однобічною глухотою, кондуктивною або змішаною приглухуватістю.

  • Встановлення імплантів середнього вуха типу МЕТ, призначених, в основному, для дорослих пацієнтів з приглухуватістю від 60 дБ.

  • Комплексні послуги з діагностики, терапевтичного та хірургічного лікування, а також реабілітації органів слуху, голосу та мови.

А що у результаті?

Дитина в повній мірі отримує здатність спілкуватися з оточуючими людьми. Розмовна мова розвивається правильно і в повному обсязі. За статистикою діти, які пройшли операцію з кохлеарної імплантації у віці до одного року, за кілька років освоюють мову в тому ж обсязі, що і їх чуючі ровесники. Вони в тому ж темпі напрацьовують активний і пасивний словник, природним чином засвоюючи граматику мови, а пізніше з успіхом вступають до вищих навчальних закладів. З’являється можливість отримати хорошу професію і стати висококваліфікованим фахівцем.

Діти та дорослі з кохлеарними й іншими імплантами ведуть звичайне повсякденне життя. Навколишній світ перестає бути ворожим, в той час, як важка приглухуватість нерідко призводить до соціальної параної, невмотивованої агресії та депресії.


shutterstock_269925053-1200x800-1200x800.jpg
19/Тра/2021

Що таке глоткова мигдалина?

Глоткова мигдалина (звана ще третьою) складається з лімфатичної тканини, яка має клітини, що знищують мікроби і виробляють антитіла. Разом з піднебінними мигдалинами й іншими, меншими скупченнями лімфатичної тканини, глоткова мигдалина є захисним бар’єром організму, що створює лімфоїдно-глоткове кільце (кільце Вальдеєра).

Де знаходиться глоткова мигдалина?

Вона знаходиться у носовій частині горла. Якщо попросити дитину відкрити рот, дивлячись прямо, ми побачимо задню стінку горла, а ближче, вгорі, небо з маленьким язичком. Глоткову мигдалину не видно, тому що вона розташована за м’яким небом та язичком у верхній частині горла.

Що таке гіпертрофія глоткової мигдалини?

Гіпертрофія глоткової мигдалини (третьої) (лат. Hyperplasia tonsillae pharyngeae; vegetationes adenoidales) – це надмірне розростання аденоїдної тканини в носовій частині горла.

Чому мигдалина розростається?

Разом з більшістю інфекцій в області верхніх дихальних шляхів виникає збільшення маси лімфатичної тканини. Тривала стимуляція цієї тканини може викликати збільшення мигдалини. Найчастіше причиною гіпертрофії глоткової мигдалини є повторювані та хронічні запалення верхніх дихальних шляхів і порожнини рота.

Чи небезпечна гіпертрофія глоткової мигдалини?

Гіпертрофія глоткової мигдалини може стати причиною багатьох неприємних змін. Мигдалина знаходиться на задній стіні носогорла і, постійно або періодично збільшуючись, ускладнює його прохідність, ознаками чого можуть бути утруднене дихання через ніс (дитина дихає через рот, ходить з відкритим ротом) і хропіння під час сну. Дихаючи ротом, дитина вдихає сухе та холодне повітря (в носі повітря обігрівається та зволожується), тому вона частіше схильна до інфекцій в області верхніх дихальних шляхів. Подальше збільшення глоткової мигдалини натискає на гирла євстахієвої труби. Закриття труб викликає блокаду природного шляху повітря, що проникає в барабанні порожнини і перешкоджає видаленню рідини, що утворюється у порожнинах. Ознаками цих розладів є повторювані гнійні запалення вух, хронічна рідина в барабанній порожнині та кондуктивна приглухуватість. Рідина, що постійно знаходиться в середньому вусі, густіє і стає причиною посилення втрати слуху та ґрунтом для розвитку сполучнотканинного зрощення. Ці зрощення та негативний тиск у вусі є причиною втягування барабанної перетинки. Її надмірне розтягування руйнує пружні елементи і може призвести до розриву барабанної перетинки, що може стати причиною вростання епідермісу в барабанну порожнину та появи холестеатоми, яка знищує структури вуха.

Як можна підтвердити, що мигдалина збільшена?

Якщо ваша дитина дихає через відкритий рот, хропе вночі або говорить через ніс, то варто проконсультуватися з отоларингологом або фоніатром. Вони мають у своєму розпорядженні доступ до різноманітних інвазійних методів для правильної оцінки мигдалини (обстеження за допомогою дзеркала, безпосередня пальпаторна оцінка, обстеження ендоскопом, рентгенографія). У разі інших хвороб, що потребують операції під загальною анестезією (наприклад дренаж барабанних перетинок), можна зробити обстеження під час анестезії і у разі гіпертрофії виконати аденотомію, елімінуючи у дитини стрес, пов’язаний з обстеженнями.

Які показання для видалення мигдалини?

Прямим показанням є гіпертрофія глоткової мигдалини, що утруднює дихання через ніс (особливо у випадках сну з апноє), а також прохідність євстахієвих труб (з гнійним запаленням вух), прохідність усть навколоносових пазух.

Чи впливає аденотомія негативно на імунітет дитини?

Глоткова мигдалина є важливим елементом імунної системи тільки у маленьких дітей. Мигдалина запобігає доступу хвороботворних мікробів через рот і дихальні шляхи. Тому у дітей до другого року життя, якщо це можливо, варто уникати здійснення аденотомії. У дітей у старшому віці мигдалина втрачає свої важливі для імунітету функції, щоб в період статевого дозрівання в кінці кінців зникнути.

На чому базується операційна процедура видалення мигдалини (аденотомія)?

Процедура базується на видаленні маси мигдалини. Спеціальним інструментом зрізається надлишок аденоїдної тканини, яка виступає в носоглотку і розростається з боків до усть євстахієвих труб. Кровотеча під час операції зазвичай короткочасна і припиняється самостійно. У носоглотці залишається швидкозагоювана рана, на яку не накладаються шви. У рідкісних випадках сильної кровотечі, слід накласти спеціальну пов’язку, що давить на рану в місці видаленої мигдалини.

Який вид анестезії лікарі застосовують під час аденотомії?

Подібні операції зазвичай виконуються під загальною анестезією (наркозом). Вона забезпечує безпеку пацієнта та комфорт хірурга. Можливе використання місцевої анестезії, але тільки у випадках, коли місцева анестезія з медичних причин є єдино припустимою формою. Незважаючи на те, що аденотомія – це коротка процедура, наркоз допомагає дитині уникнути зайвого стресу й емоційних травм, пов’язаних з лікуванням та контактом з медичним персоналом. Після операції час від часу пацієнтам необхідні невеликі дози болезаспокійливих пероральних ліків або свічок.

Чи можливі ускладнення після аденотомії?

У медицині неможливо дати гарантії повної ефективності терапії. Можливі ускладнення після операції можна розділити на загальні та хірургічні. Загальні пов’язані з інфекціями, анестезією, ліками, обмеженням руху, супутніми хворобами тощо. Лікар, який відповідає за безпечний хід анестезії (анестезіолог), попросить Вас дати більш детальну інформацію, що дозволяє зменшити ризик цих ускладнень. Крім того необхідно буде виконати кілька додаткових обстежень, таких як визначення групи крові з резус-фактором, морфологію та біохімічне дослідження крові, дослідження згортання крові, дослідження сечі та інші. Отохірургічні ускладнення: хронічні або повторювані кровотечі з ложа мигдалини або пошкодження анатомічних структур, що оточують мигдалини (піднебінні арки, горло). Вищевказані ускладнення дуже рідкісні, а їх кількість залежить від досвіду оперуючого колективу.

Як виглядає післяопераційний період?

Найважчими є перші кілька годин після наркозу. Протягом перших годин після операції не можна пити і їсти. Протягом 5-7 днів необхідно дотримуватися дієти. Пацієнт не повинен вживати гарячих, кислих, пікантних страв, а також таких, які можуть дратувати рану, що загоюється. Рекомендується коротке перебування в лікарні, метою якого є контроль та швидка реакція на можливу кровотечу. У разі аденотомії кровотеча можлива протягом першої доби після операції. Необхідно уникати фізичних навантажень протягом одного тижня після операції.

Чи можливо, щоб мигдалина виросла ще раз?

Метою аденотомії є усунення зайвого надлишку аденоїдної тканини, але це неповне (не 100%) видалення всіх клітин мигдалини (як це відбувається при онкологічних операціях). У рідкісних випадках невелика кількість лімфатичної тканини, що залишилася, може вирости в результаті сильної стимуляції внаслідок інфекції верхніх дихальних шляхів. У цьому випадку буде необхідно провести повторне видалення мигдалини (реаденотомія).


Copyright by CSIM 2021. Все права защищены.

Copyright by CSIM 2021. Wszelkie prawa zastrzeżone.

Realizacja: X-Connect.pl
Cвершение: X-Connect.pl
Перейти до вмісту