Як читати аудіограму?

Вухо людини сприймає звуки в діапазоні частот від 16 до близько 20 000 Гц (середнє число коливань на секунду) й охоплює до 11 октав. Вище знаходяться ще 16 октав, які зараховуються до ультразвуку і які частково чують деякі тварини (наприклад, фортепіано включає в себе тільки тони в діапазоні 27-4350 Гц). Найбільш чутливі вуха для звуків на частоті 2000-3000 Гц. А напруга звуку (сила/«гучність») оцінюється в децибелах (дБ).

Діапазон слуху людини можна описати так званим слуховим полем, що знаходяться на аудіограмі між порогом чутності, розташованим в області аудіометричного нуля (0 дБ) і порогом больового відчуття, що доходить до 130 дБ за тією же самою шкалою. Нормальний слух охоплює ряд звуків з напругою від 0 до 130 дБ. Виконуючи обстеження слуху, можна перевірити діапазон сприйманих частот від 125 до 12 000 Гц.

У погано чуючої людини слухове поле зменшується та звужується. Воно зменшено майже з кожного боку: головним чином – дивлячись «зверху аудіограми» – через «підвищення» порогу чутності, праворуч – через скорочення сприйняття окремих частот, і знизу – через «зниження» порогу слухового дискомфорту та больового відчуття. Час від часу слухове поле звужується. Це є причиною не тільки неможливості чути багато звуків, а також неправильного сприйняття тих звуків, які можна почути. Отримувані фрагменти акустичної інформації, навіть посиленої, дуже часто складають занадто погану основу для ефективного спілкування з оточенням.

Що таке тональна аудіограма?

Протягом багатьох років основним обстеженням слуху є тональна аудіометрія, тобто визначення кривих порогу чутності звуків у діапазоні від 125 до 10-12 000 Гц для кожного вуха окремо. Для визначення напруги звуків використовується шкала децибел, причому 0 дБ – це поріг слуху правильно чуючого вуха, а рівень 120 дБ – це межа неприємного відчуття, близька до порогу больового відчуття. На сітці аудіограми визначається поріг чутності для повітряної провідності (сигнали подаються через навушники) і для кісткової провідності (сигнали подаються через кісткові навушники, тобто вібратором, прикладеним до кістки за вухом). Діаграма порогу чутності шляхом повітряної провідності відзначається суцільний лінією, а порогу чутності кісткової провідності пунктирною лінією. Точки, що позначають поріг чутності частот для правого вуха, відзначаються кружками, а для лівого – хрестиками. Велике значення має присутність або відсутність на аудіограмі резерву равлика. Таким чином визначається простір між кістковою кривою (вище на аудіограмі) та кривою повітряної провідності (нижче на аудіограмі).

Мова йде про кондуктивну приглухуватість тоді, коли крива кісткової провідності лежить на рівні 0 дБ, а повітряної провідності лежить нижче, але не виходить за межі 60 дБ. Таким чином равлик працює правильно, але відбувається порушення провідності акустичних коливань в середньому або зовнішньому вусі. При сенсоневральній приглухуватості (пошкодження нейросенсорних елементів органу слуху) криві кісткової та повітряної провідності знаходяться поруч один з одним. У такому випадку немає резерву равлика. При глибокій сенсоневральній приглухуватості немає можливості визначити кісткову криву з технічних причин. При змішаній приглухуватості аудіограма має риси характерні для кондуктивної (присутність резерву равлика) і одночасно також володіє деякими рисами сенсоневральної приглухуватості (крива кісткової провідності знаходиться явно нижче в порівнянні з нормою).

Дуже важко зробити висновок на підставі аудіограми, якщо існує значна різниця між одним та іншим вухом. Якщо ця різниця – 40 дБ або більше, визначаючи поріг чутності гірше чуючого вуха, необхідно заглушити шумом краще чуюче вухо (щоб не відбулося «прослуховування сигналу»). Тоді може виявитися, що дитина користується тільки одним вухом, чого не видно на аудіограмі (якщо не заглушити одного вуха) – тобто крива тіні. У цьому можна переконатися тільки тоді, коли говорити дитині безпосередньо в одне або інше вухо, при цьому щільно закриваючи друге вухо змоченим рухомим пальцем, введеним у зовнішній слуховий канал.

Сучасна аудіологія є широкою сферою науки, що систематично розвивається разом з прогресом медичних наук, техніки та діагностичних методів. Впродовж останнього десятиліття ХХ століття настав час великих змін, час виникнення та використання діагностичних і лікувальних інструментів, про які кілька років тому ніхто і не думав. Це дало величезні можливості в боротьбі з обмеженнями, як пацієнтам, так і лікарям. Там, де не вдається виконати тональну аудіометрію через відсутність співпраці пацієнта, головним чином це стосується маленьких дітей, використовуються об‘єктивні дослідження, завдяки яким ми можемо провести діагностику органу слуху вже в перші дні життя дитини.